Українське письменство

Брак місця не дозволяє нам докладніше спинитися на розділі про віршований переклад. Відзначимо тільки цікавіші місця цього — четвертого — розділу: ґрунтовний огляд усіх питань, зв’язаних із звуковою стороною вірша, спеціальний параграф, присвячений питанню про можливість відтворення античних метрів (до речі, ми далеко не поділяємо авторового оптимізму в цій справі й гадаємо, що переклади давніх ліриків метрами ориґіналу не можуть похвалитися багатьма безперечними здобутками). Заслуговують серйозної уваги і всі міркування т. О. Фінкеля щодо відтворення синтаксичних особливостей первотвору. І, нарешті, відзначимо справедливу думку автора, що оцінити переклад належним способом можна тільки взявши на обрахунок всі вимоги, які стояли перед перекладачем, ритміко-синтаксичні та евфонічні. «Перекладачеві доводиться працювати над цільним твором, а не над окремими частинами, і наслідком його праці має бути теж якийсь цілий твір»… «Тому так мало дають уривчасті зауваження щодо перекладу будь-якого окремого пункту» (стор. 153).

З цього коротенького переказу вже можна бачити, як багато дає книжка О. Фінкеля, перша на українському ґрунті систематична робота про переклад взагалі. До цього ще додамо, що автор використав досить широко літературу питання, повиловлювавши всі теоретичного характеру зауваження в рецензіях на поодинокі видання. А це робота доволі копітка при розкиданості, а інколи й недостатності цих рецензій (Дестуніса, С. Соболевського, Зелінського, Анненського, а надто українських авторів — Франка, І. Кокурудза та інших).