Неболови
- Автор: Ілюха Юлія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-722-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Неболови». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-690-722-0
© Ілюха Ю., 2016
© ТОВ «Видавництво “Віват”», 2016
Ніна була з тих жінок, про яких говорять позаочі: «Хороша вона баба, але безталанна». Зазвичай її жаліли, але вона, сердешна, була надміру простодушною і не вміла із цього скористатися. Маленька, худюща, з ніжками-патичками та ручками-прутиками, із сірим, наче притрушеним порохом волоссям, із загостреними, як від голоду, рисами обличчя та великими вицвіло-блакитними очима, що, здавалося, належали іншому тілу, а їй дісталися помилково, Ніна справляла враження загубленої в часі людини, абсолютно не пристосованої до перипетій реального життя. За свої майже п’ятдесят вона не нажила нічого, крім однокімнатної квартири в «хрущовці» та скрипки, зробленої відомим майстром, чиє ім’я для більшості людей було порожнім звуком. І квартиру, і скрипку Ніна дістала в спадок від матері, батька свого вона ніколи не знала.
День, коли мати дістала з антресолі обгорнутий газетами і перев’язаний шпагатом пакунок, який передавався в їхній родині з покоління в покоління, визначив подальшу долю Ніни. У пакунку був футляр зі скрипкою. Дівчинка сумлінно водила смичком по струнах у музичній школі, хоча вчителі нечасто її хвалили, не бачачи в ній особливого таланту. Утім, Ніна вперто трималася за свою скрипку, на якій, мов на рятувальному човнику, пропливла всі п’ять років навчання в консерваторії та випірнула в оркестрі філармонії, де і служила майже до тридцяти років.
Там закохану в музику сором’язливу і не надто свіжу скрипальку запримітив один зі слухачів, довготелесий кудлатий молодик у джинсах та піджаку з латками на ліктях. Антуан, якого в миру звали Антоном, був молодшим за неї і назвався відомим поетом. Він читав їй кострубаті вірші, дарував щойно зірвані на клумбах квіти, а одного вечора зніяковіло запросив до себе додому.
Поезію змінила проза життя — Ніна завагітніла, а її кавалер після такої звістки розтанув, як сніг під квітневим сонцем, залишивши по собі лише аркушик з римованою запискою. Мовляв, прощай-пробач.
Дізнавшись про вагітність доньки, мати схопилася за ліву грудь і всю ніч пила на кухні сердечні краплі. «Нічого, тебе виростила, і його виростимо», — сказала на ранок і міцно стулила губи в ниточку болю. Маленька скривджена Ніна сховала обличчя в теплій мохеровій кофті, яка пахла корвалолом. Увечері матір із серцевим нападом забрала «швидка». Полежавши в лікарні з тиждень, вона тихо відійшла. Відтоді доньку поїдом їла провина за її передчасну смерть.
Висушивши сльози після смерті мами, Ніна повернулася з пологового в порожню квартиру з дитиною на руках. Сина назвала Дмитром, по батькові записала Івановичем. Материнський інстинкт поєднався в ній з інстинктом самозбереження, спонукаючи Ніну до абсолютно нетипових рішучих дій. Щоб не вмерти з голоду, заробити бодай якусь копієчку, вечорами вона вимощувала пелюшками великий плетений кошик, вкладала туди сонного Дмитрика і прямувала в центр міста. Там, на вулиці, Ніна грала на скрипці, довіряючи своє життя перехожим, які кидали дрібні монети в паперову коробку з написом «Дитяча молочна суміш». Цього заробітку ледве ставало на хліб та харчування для сина, але вона і за це була вдячна. Коли Дмитрик підріс, Ніна повернулася до філармонії, що ледве трималася на плаву, і продовжувала у вільні вечори гастролювати вулицями міста. Коли повз неї проходив хтось зі знайомих, вона червоніла і потуплювала очі, подумки прохаючи пробачення в мами за те, що перетворила велике мистецтво на ремесло.
Скрипку довелося продати, коли на третьому курсі університету Дмитрик безапеляційно заявив матері, що одружується. Навчання збирається кинути, піде в «бізнес» заробляти на красиве життя собі і молодій дружині. Ніна сполотніла. Бог свідок, яких зусиль коштувало їй улаштувати сина в університет, хай і на не найпрестижнішу спеціальність! Думала: вивчиться, вийде в люди, стане хоч і невеликим, але начальником. І тут оцю виплекану роками, политу сльозами та вдобрену нотами мрію Дмитрик хоче розтоптати!