Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Впевнений?
— Впевнений, Гібді. Це все зміїне кубло переріжуть один одного, а в результаті на полювання підемо лише ми та інша групка. А взагалі, давайте вже спати, у нас важкий завтра день. Ще ж треба з принцом побачитись.
— Ей, а випити? — Гібді з надією поглянув на Фалміна, але той просто вмостив голову на сідлі, яке зняв з Гора і, закутавшись в покривало, заплющив очі.
— Робіть, що хочете, але я повинен відпочити. Але перед цим посцяти.
Фалмін мовчки підвівся, відійшов за дерево, аби вилити те, що нещодавно у себе залив. Почулося полегшенне зітхання.
— Вільді, ти залишишся? — спитав Грівар.
— Ні, піду до хлопців. Запрошувати не буду, вибачення прошу, але сьогодні не можу. Дякую за компанію та гарного полювання.
– І тобі дякую, сучий ти сине! — Старий Вепр обійняв товариша, поплескав його по спині. — Передавай хлопцям великий привіт.
— Щасти вам, — сказав Вільді, після чого зайшов до дерева, зачинивши за собою двері.
— Ну що, тоді й ми лягаємо?
— Лягаємо, Гріваре, а то наш ватажок насвариться, — Гібді хотів підколоти Фалміна, але чаклун, який саме влягався, навіть не відреагував. Здавалося, із нього на сьогодні було досить. — Іллі, а давай для наших друзів заспіваємо мою улюблену пісню: «Гуляй, бухай, аби не вмирай»!
— Ні, Гібді, я також лягаю, оскільки мозок і тіло повинні відпочити перед завтрішнім днем. — відказав одноокий.
— Гівно там! — випалив Гібді. — Замочимо ми того дракона й все тут.
— Гібді, влягайся, — сказав Грівар, бачачи в очах друга відблиск п'яного шаленства й жаги пригод. — Завтра розважимося, а зараз — лягай спати.
Рудобородий гном не відповів, безсило зітхнув, видер з рук у Іллі ковдру й без жодного докору сумлінь влігся на бокову.
— Фалміне? — одноокий гном підповз до чаклуна, не змігши видерти назад ковдру. — Я бачив, у тебе ще одна ковдра є. Поділися по-братські, а то замерзну вночі, як собака.
Чорноволосий мовчки вказав рукою на Гора, що стояв осторонь, а сам витягнув ноги до вогню, аби зігрітися. Гном миттєво підскочив, знайшов у в'юках собі ковдру і, побажавши доброї ночі, влігся на бокову. Вже за мить гноми захропіли, а собаки, що бігали неподалік, хором завили їм у відповідь. У таборі, судячи по наростаючому крику, лише почалися гульки. Фалмін заснути так і не зміг, а замість сну до нього прийшли спогади.
В затхлому приміщенні було темно від щурів, що табунами ганяли із кутка в куток. Єдине вікно темниці було закрите ззовні, тому сонячне світло не просочувалося сюди анітрохи.
Фалмін, скорчившись на землі калачиком, саме спльовував кров.
Його били. Довго та заповзято били дерев’яною палицею. Спина та шия, як він відчував, спухли та кровоточили, а голова паморочилася від болю. Чоловік, який стояв над ним і вкотре замахувався, втоми не відчував. Це було видно по вогню, що горів в його очах.
Палиця опустилася, поцілила під ребра, які вибухнули болем. Фалмін уже не кричав, як декілька хвилин до цього, зараз просто боровся із тим, аби не втратити свідомість. А може, краще втратити? Тоді може перестане бити?
Але він знав, що якщо втратить свідомість чи покаже слабину, це сприйметься за слабість, а чоловік, який його бив, не знав такого слова і виправдання. Навіть якби і Фалмін захотів когось покликати на допомогу, то не зміг би. Просто не було кого, і все тут.
Нарешті удари припинилися, ребра та хребет тріщали, а із роззявленого рота текла цівка крові, забруднюючи і до того засрату підлогу. Чомусь цієї миті Фалміну дуже захотілося смажених реберець, під гранатовим соусом та часником. А ще випивки. Дуже багато випивки.
Що ж, можливо, якби не був він зараз в темниці; якби не стояв над ним величезний чоловік із закривавленою палицею в руках; якби життя не нагородило хлопця таким учителем, то, можливо, тоді Фалмін і зміг би поїсти смажених реберець та запити це андурським білим. Замість цього він вихаркав ще згусток крові, ще більше зіщулився від болю, що раз за разом прошивала тіло, наче тисяча голок.
Чоловік вивищувався над ним, наче скеля, переводив подих і дивився із диким вогнем в очах, який лякав Фалміна більше всього в житті. Щури, що юрбою забилися в кутку і налякано дивилися за дійством, навіть боялися пискнути.
— Тепер ще раз, учню. Повторюю запитання, а ти, як уважний ученик, даєш правильну відповідь. — чіткий та сталевий голос чоловіка розвірвав тишу так зненацька, що Фалмін ще більше затремтів, а тіло покрилося сиротами. — Отже, учню: що є вразливим місцем червоного дракона, званим ще також кургадаром?