Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Один уже помер. Експертиза показала, що в нього було запалення крові після двох пістолетних ран. В лахмітті вбитого знайшли військові документи і карту з позначками наших військових об'єктів. Усе це свідчило, що він був шпигуном. Потім з'ясувалось, що це Вілем Гегел — материй розвідник і знаменитий шифрувальник. Чому на ньому опинився одяг полоненого, було й залишилось загадкою. Можливо, його підстрелив хтось із націстів, і він, важко поранений, заповз у підвал.
Другий був ще живий, хоча в нього теж виявили жахливу рану на голові, заподіяну уламком стіни. Бідолаху одвезли в госпіталь. Там його одходили, але після важкої травми він позбувся пам'яті. Не знав навіть, де його дім, звідки втік та як звати.
Ледве пригадав, що потрапив до підвалу під час повітряного нальоту. Там зустрів іншого втікача, важко пораненого. Хотів допомогти йому, але в будинок влучила бомба, і його самого оглушило.
Всі намагання видобути ще що-небудь з кволої пам'яті так і зосталися без успіху. Спочатку він говорив лише кілька скалічених слів, що нагадували чеські, його одіслали до ЧСР, і лише згодом хтось із колишніх в'язнів концтабору висловив гадку, що це, очевидно, Ян Тужима, який після поранень та важких поневірянь так перемінився.
Зачувши це ім'я, хворий вперше виявив ознаки свідомості. Дехто з колишніх знайомих теж упізнав у ньому Яна Тужиму. Дві його тітоньки з радістю прийняли й притулили сердегу.
Ян Тужима був колись фінансовим чиновником, потім прикордонником. У 1939 році він і кілька його товаришів покинули кордон одними з останніх. Двоє впізнали його. Ян Тужима поступово пригадував свою підпільну роботу і багато іншого. Пам'ять поступово, але все настирливіше поверталася до нього. Він ніби заново народився. Правда, і досі не розлучається з отим блокнотом, хоч, думаю, скоро він йому буде не потрібний.
Випадок з ВХ-222 наштовхнув мене на думку, од якої я ніяк не міг відмовитись. У квітні 1945 року з одного концтабору втік невідомий, його було поранено німецькою зброєю, притому ззаду. Втікач сховався в одному з порожніх будинків. Одначе він не був Вілемом Гегелом.
Шпигун Вілем Гегел завжди був з німцями, у них він і шукав би собі захисту. А коли б навіть виникла помилка, вони б стріляли у нього спереду.
Другим у будинку ховався справжній Вілем Гегел. Ховався од Червоної Армії, яка виявилась значно ближче, аніж він сподівався. Тоді він надяг на себе лахміття якогось в'язня.
Гегел випадково потрапив у товариство невідомого, що помирав. Бомба зробила їх бранцями підземелля. Гегела теж поранило, а його сусід помер.
Через два-три дні підійшли визволителі, які для Гегела були суддями. Він вирішив позбутися своїх документів і підкинув їх мертвому. Страх і незгоди теж зробили його схожим на в'язня. І Гегел, цей хитрий шпигун і провокатор, придумав цікаву річ: він помінявся ім'ям із мерцем, цілком упевнений, що того одразу закопають.
Коли його визволили з підвалу, він мовчав. Знаючи кілька слів, можливо, чеських, лише нерозбірливо повторював ці слова. Його вважають чехом, а йому тільки цього й треба. Так він потрапив у ЧСР.
І йому пощастило. Нічого дивного, адже він схожий на того, чиї документи привласнив.
Схожий на Яна Тужиму, сивий і худорлявий, він цілком відповідає своїй ролі нещасного, котрий утратив пам'ять. Починає обережно намацувати грунт і виявляє, що спокійнісінько може жити в личині Яна Тужими. Адже спогади витягують не з нього, а, навпаки, він із своїх співбесідників. Поступово йому нагадують про загиблих батьків, про те, як він був прикордонником. Всі поважають його і вірять отим його вигадкам.
Нам пощастило віднайти деякі напери, що їх було знайдено у померлого. Почерк на них, безсумнівно, Гегела, якщо він був тоді в підпалі. Нам зостається лише порівняти його з почерком Яна Тужими. Не може ж Гегел під личиною Яна Тужими до невпізнання змінити його. Наші графологи все ж таки докопаються до істини.
Мені повідомили, що справу Вілема Гегела буде надіслано нам на ознайомлення. Моє припущення щодо морфію поки що залишається тільки припущенням. Можливо, що Гегел здійснив це якимось іншим чином.
До того ж, замість сподіваного переляку, він може спокійнісінько зайти, як це робить наш Гонзик Тужима, невинно посміхнутися і сказати:
— Знаєте, я, виявляється, зовсім не Ян Тужима, просто це ім'я мені нав'язали…