Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Сестра робить мені знак рукою.

Можливо, що цей хитрун і справді втомився. Мого відходу він ніби й не помічає.

Я залишаюсь у місті до тих пір, поки повідомляють, що здоров'я Криштофа не погіршало.

В Прагу я потрапляю лише пізно ввечері. Тепер я переконаний, що Криштоф виказав себе. Зляканий тим, що шпигунську криївку виявлено, він ще дужче нажахавсь, коли дізнався, що ми полюємо за Лебруном. І вирішив будь-що врятуватись… Ось чому мусила щезнути Марта Вальтерова, а за нею й водій Маржак.

Марта і Маржак знали одне одного. Вони також знали Криштофа… Зостався лише Лебрун. Вони разом затіяли оту вилазку в Височани. Криштоф пригостив свого «друга» ковбасою і вбив його одним пострілом. Таким чином, Давид Бедржих Криштоф сам ліквідував свою шпигунську організацію. Тепер ніхто не викаже його. Коли й є хто, то його теж слід негайно ліквідувати. Але це вже зась! Кочерга Шламма вибила з нього нищівний дух. Отож, чуючи небезпеку, вовки самі перегризають один одному горлянки!..

Рано-вранці я їду до Томана. Пробачаюсь, що так часто турбую.

— Ми з вами дечого не з'ясували… Коли ви бачили Криштофа востаннє?

Він сердиться.

— Чи не облишили б ви мене із своїм Криштофом! Він мені більше не потрібен. Дружина сама все розповіла. Ми навіть подали вже з нею на розлучення. Що ж вам іще треба?

— Чесної відповіді на моє запитання.

— Я вже говорив…

— Ви не сказали, коли саме він був у вас і про те, що позичили йому деякі речі… А між ними пістолет!

Томан здивовано розкрив рота.

— Я не позичав йому його.

— Якщо ні, то покажіть мені пістолет і документи на нього.

Доктор Томан нервово бігає по кімнаті.

— Я позичив йому його!

— А це дозволяється?

— Ні, а що?

— Більше ви його не одержите. Покажіть документи.

Томан квапливо риється в шухлядах і якихось коробочках, потім зникає в сусідній кімнаті.

— Ось він. Можете взяти.

— Ні, ви самі його здасте.

Доктор Томан починає розповідати:

— Криштоф казав, що боїться зустрінути у Високому якогось свого старого ворога. Тієї ночі хтось на нього напав, навіть легко поранив. Зброя потрібна була йому для заспокоєння. Адже у нього власної не було…

Ні, була. Проте йому зручніше було вбити Лебруна саме цією. Отже, мені ясно, де переховувався Криштоф поміж двома своїми зникненнями. В одному із сховищ Людвика Лебруна. Там він наклеїв собі пластир, зібгав капелюха, щоб потім кинути його у Влтаву. Відтак вони з Лебруном втекли до Високого.

Я кажу доктору Томану:

— Ви були надто добрі до Криштофа, і це вам так не минеться. Адже він вашою зброєю вбив людину.

Його наче хто вдарив межи очі.

— Що?!

— Відповідайте, чому ви мовчали про цю зустріч з Криштофом?

— Він так хотів! — волає доктор. — Він так хотів! — І винувато опускає очі. — Тієї ночі він був дуже схвильований. За всяку ціну хотів вибратися з Праги. Я вважав його розсудливим. Вірив, що він нічого не накоїть моїм пістолетом…

Я залишаю доктора Томана з його сумнівами. Вертаюсь на роботу, аби ще трохи попрацювати.