Метаморфози

631] Син Іапета, Атлант, який правив там, ростом незмірним 632] Поміж людей виділявся. Землі щонайдальші простори 633] Він посідав, як і море, що сонячним коням під вечір 634] Хвилею слалось до ніг і розжарену вісь холодило. 635] Безліч отар і черід, сновигаючи там по роздоллі, 636] Паслися вільно — межі не було, яка б їх зупиняла. 637] Листя лискуче дерев, зеленавим ясніючи злотом, 638] Там і гілки золоті, й плоди злотосяйні вкривало. 639] «Друже,— звернувся до нього Персей,— може, знатності роду 640] Ти довіряєш, то знай: від Юпітера я народився; 641] Може, цінуєш діла,— то й мої поцінуєш, напевно. 642] В тебе притулку й спочинку прошу». Па м я тав той, одначе, 643] Що йому в давні часи віщувала Феміда парнаська: 644] «Прийде, Атланте, пора — й з твого дерева вкрадено буде [80] 645] Золото, й подвигом тим Юпітера син себе вславить». 646] Муром високим тоді, налякавшись, Атлант золотий свій 647] Сад оточив і велів берегти його дужому змію; 648] Не підпускав до своїх володінь із чужинців нікого. 649] Тож і Персея жене: «Забирайся, а то не поможуть 650] Ті побрехеньки тобі — про подвиги й рід божественний!» 651] Далі вже й руки пускає у хід, наступає на нього. 652] Той, зволікаючи, слово ласкаве з суворим чергує. 653] Силою слабший — та хто взагалі б міг з Атлантом рівнятись 654] Силою? «Ну, коли так уже мало для тебе я важу, 655] Дар мій,— каже,— прийми!» І криваве обличчя Медузи 656] Зліва до нього простяг несподівано, сам відвернувшись. 657] Був, мов гора, й став горою Атлант: борода і волосся 658] В темні ліси перейшли, а в хребти — його плечі та руки. 659] Що головою було,— закруглилось верхом над хребтами; 660] В камінь кістяк обернувсь і, розрісшись ще більше, в безмежжя 661] Велет піднявсь кам'яний — так хотіли боги — і на ньому 662] Всіяне густо роями зірок, обіперлося небо.