Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Як потрапили люди в печери Чанчакару
Армен всю ніч перевертався в постелі — враження минулого дня не давали йому заснути. Можна було с певністю сказати, що й інші герої нашої повісті провели ніч неспокійно.
Ранком наступного дня після від’їзду Камо до Єревана Армен з Грикором прийшли на ферму. Асмік не було — вона повела пташенят до ставка, на дні якого залишилося трохи каламутної води. Спека посилювалась. Ось уже близько місяця не було дощу, і річка, що протікала біля села, висохла. Висихав і ставок, викопаний школярами-піонерами.
Пташенята водяних птахів виросли.
Прийшов час підрізати їм крила. Гусенята, які ще недавно були покриті жовтим пухом, ходили тепер в сіро-білому вбранні. Вони були рухливіші і рішучіші, ніж домашні гусенята. Незважаючи на те, що їх доглядали Анаїд і Асмік та охороняв дід Асатур, гусенята здригалися від кожного підозрілого звуку і насторожувались — давався взнаки природний інстинкт дикого птаха. Вони були ще обережні й недовірливі. У ставку вони поводились так само, як і домашні гуси, — «розмовляли» одне з одним своєю гусячою мовою, часом шипіли сердито, гелготали. Водяні курочки з’явилися на світ покритими світлобурим пухом, з крильцями, облямованими по краях білими цяточками. Тепер колір їхній почав помітно змінюватися. Вони потрошку темнішали і скидалися на своїх матерів. Переважний тон їхній був аспідночорний, рівномірний, тільки густіший на голові та шиї і світліший на грудях і черевці. Різко вирізнялися на загальному темному тлі світлочервоні очі. Кольору своїх батьків поступово набувала і решта вихованців ферми.
Води в ставку було мало, і всі пташенята в ньому не вміщалися. Вони тіснилися, билися, щоб захопити кращі місця.
До Асмік підійшли Армен і Грикор.
— Як ти гадаєш, — запитав Армен, — невже ми сидітимемо без діла, поки повернеться Камо?
Асмік замість відповіді підняла за ніжки дохле каченя.
— Завскладом не дає більше ячменю, — сказала вона.
— Чому? По якому праву? — спалахнув завжди спокійний і лагідний Армен.
— Каже: «Все одно всі передохнуть. Шкода ячменю».
— А голова що говорить?
— Він?.. «Відправимо. — каже, — птицю на базар, продамо. Все одно без води не буде з цього діла». Завскладом завжди бурчить, коли видає ячмінь. Дядька Баграта розхолоджує.
— Ходім до Арама Акопяна, — запропонував Армен.
— Ідіть ви, а я піду на склад, може, вмовлю завідуючого дати трохи ячменю, — відповіла Асмік, витираючи сльози і обережно кладучи на землю дохле каченя.
— Потерпи, Асмік, скоро наш ячмінь поспіє,— спробував заспокоїти Армен.
— Еге, «потерпи»… А вони хіба терпітимуть? — вказала Асмік на своїх вихованців. — Та ще он скільки ти води випустив із ставка на ячмінне поле! Як же я їх тепер купатиму?.. А які вони гарненькі і як їх шкода!
— Але ж ячмінь сохне, — виправдувався Армен. — І потім, адже цей ячмінь для них… Я не сподівався, що річка так швидко висохне… Ну, та сльози тут нічого не допоможуть!..
— А ти сходи на озеро, поглянь, як там живеться родичам наших каченят і гусенят, як вони пищать від радості, купаючись і граючись у воді. Ти лише на їхнє пір’ячко поглянь, як воно виблискує! А наші просто запаршивіли… — говорила Асмік.
Підійшла мати Асмік, Анаїд.
— Армене, любий мій, мало в мене було лиха, то ви ще одне на мою голову звалили! — лагідно дорікала вона хлопчикові.— Асмік від весни не знає ні сну, ні спокою… Тільки й чую: «Ой, пташенята мої без води залишилися! Ой, шуліка летить, пташеня схопить!..» Сяде ворона на телеграфний стовп, а вона каже: «Ах, вона така-сяка! Знаю, для чого вона там сіла, про що думає: пташеня схопити хоче!.. " І навіщо ви тільки цю ферму влаштували!.. А тепер ще й ставок висох… Що ж робити?
— Нічого, тітко Анаїд, не сумуй. Якщо вже зовсім погано буде, заріжемо всіх, з’їмо. Щодо цього ти не турбуйся, — пожартував Грикор. — Краще скажи: чи можна Асмік піти з нами на Чанчакар?
— Ей, хлопче, які у дівчинки на Чан-чакарі можуть бути справи?.. Три дні тому ви її теж кудись водили — тільки черевики побила.
— Які в нас там справи?.. Хіба можна спокійно тут сидіти, коли з печер Чанчакару мед так і тече?.. Ходімо, Асмік!
— Справа не тільки в ньому. Ми повинні дізнатися, яким шляхом піднімались в печери люди, мусимо знайти спосіб добути стародавні речі, що залишились в печерах, — поважно пояснив Армен.