Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Від берегів озера Севану до самого Єревана шосе ішло паралельно річці Зангу, то наближаючись до неї, то звиваючись вздовж підніжжя гір, що спускалися до річки.
В міжгір’ях лунав скрегіт машин, гуркіт скель, які висаджували в повітря. Схил гори, по якому проходило шосе, здригався від підземних коливань.
— Пробивають тунелі для Зангу, — сказав Камо один з його супутників. — Скоро звідси в Єреван можна буде потрапити і водою.
Автомобіль, в якому вони їхали, зупинився: проходив поїзд. По спеціально збудованій колії він підвозив до міжгір’я Зангу екскаватори і різні машини для станцій, що будувалися.
Поїзд пройшов. Коли автомобіль виїхав на гребінь останнього схилу, перед Камо в усій її красі відкрилась Араратська долина. По один бік вздовж цієї долини, зеленої і родючої, тяглися відроги Малого Кавказького хребта, по другій— паралельно їм — Вірменські гори.
Далеко-далеко, в глибині гірських хребтів, блиснула зигзагоподібна срібна стрічка: це була річка Аракс.
Вкрита хмарами, наче білою чалмою, далеко в небі здіймалась вершина Великого Арарату — одної з найвищих гір Малої Азії На її горішніх схилах сріблом виблискували сніжні поля. Поряд з нею, подібний до цукрової голови, височів Малий Арарат.
— Почекайте, ще трохи почекайте! — упрошував Камо шофера. — Давайте це глянемо, що робиться тут. — Він перевів погляд з гірських вершин на Араратську долину.
Повиті прозорим фіолетовим серпанком, лежали тут, в зелені полів і садів, селища. Впереміжку з тополями, такі ж стрункі, зводились до неба труби нових заводів-гігантів.
— Яка спека зараз в Араратській долині! — сказав один із супутників Камо.
— Душно, — ствердив його товариш. — Але тому фрукти ніде не бувають такі запашні й солодкі, як фрукти Араратської долини.
В цей час увагу Камо привернула нова, ще зовсім не знайома йому картина.
Збоку від шосе, з-за схилів гір, виривалась і ринула по своєму новому цементному дну велика бурхлива річка. Граючи і пінячись, вона несла свої води Араратській долині.
— Що це за річка? Річки тут не було… — здивовано запитав Камо.
— Це Зангу. Її провели сюди тунелями, — відповів шофер з такою гордістю, наче він сам був учасником будівництва цих тунелів.
Машина спускалася в долину. Єревана ще не було видно, але вже відчувалося його дихання.
На вершині одного з горбів, поблизу від Канакера, чорні машини викидали воду, яка в білій мережаній піні падала вниз.
— Цієї споруди раніше я не бачив, — сказав Камо.
— Це водонасосна станція, — відповів йому супутник. — Електронасоси піднімають сюди воду з міжгір’я Зангу, а потім скеровують її каналами на зрошення нових виноградників.
Камо не міг опам’ятатися від здивування. «Адже тут зовсім недавно — думав він, — була пустеля!..» Та ще більше був він здивований, коли автомобіль наблизився до міста. На раніше безводних, кам’янистих, повних гадюк і скорпіонів горбах, що оточують Єреван, тепер підносились нові величезні будови — заводи, фабрики. Ліворуч від них розкинулись біленькі виселки. В молодих садах, що оточували будиночки, весело дзюрчали живодайні води Зангу…
Ще один поворот— і перед мандрівниками показався Єреван, який стояв в одному з куточків Араратської долини, з трьох боків оточений горбами, що утопають в зелені садів.
Серце Камо радісно забилося від захоплення. В Єревані він народився. Тут минули його дитячі роки…
Машина зупинилася. Легко зіскочивши, Камо пішов дорогою, то пролягала між садами. З обох боків з-за парканів виднілися ніби сонцем налиті абрикоси.
— Звідкіля ти, синку, з яких місць? — ласкаво запитала у Камо літня жінка, яка стояла біля паркана в одному із садів.
— Я живу на березі Севану.
— Севану?.. Ну, зажди, коли так, покуштуй абрикосів: у вас їх немає.— І жінка, незважаючи на збентеження Камо, насипала йому повну шапку абрикосів.
Так, у них, в безлісному краї, нема ні садів, ні фруктів. Абрикоси, які дала йому жінка, були соковиті, запашні. Недарма багато хто вважає абрикоси вірменським плодом, а їхньою батьківщиною— Араратську долину. Ні смаком, ні ароматом, ні красою з єреванськими не зрівняються ніякі абрикоси в світі…
З серцем, сповненим радощів, Камо ввійшов у Єреван.
Як швидко виросло і покращало його рідне місто! Ось на місці старої вулички в кварталі глинобитних будинків проходить тепер новий красивий проспект імені Сталіна. Обабіч його стоять великі розкішні будинки з чорного, червоного, рожевого і кремового туфу.
Місто збудоване на невичерпних пластах вулканічної лави. Колись, тисячоліття тому, потоками залила вона цю місцевість і закам’яніла кольоровими шарами — дорогоцінними туфами. Ось чому для спорудження нових будівель єреванцям не треба привозити камінь здалеку.