Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
В дитинстві, коли Камо жив у Єревані. він часто зупинявся і подовгу дивився на роботу каменярів.
Видобутий на поверхню туф м’який, як дерево, і його розпилюють алмазними пилами, обтесують сокирами. Можна збити цвяхами два камені в один.
Камо пригадав, як він ще маленьким без будь-якого зусилля підіймав шматок туфу в половину свого зросту — такий легкий цей камінь.
Камо продовжував роздивлятися місто.
Він із здивуванням побачив, що за останні роки нижче від Єревана виросло в Араратській долині нове промислове місто, з рядами величезних будівель, з упорядкованими робітничими селищами, що спускалися до міжгір’я річки Зангу. Побачив, як одна за одною простягалися вздовж річки електростанції. По мідних дротах вони несли силу річки Зангу збудованим в Араратській долині бавовно-обробним фабрикам, консервним заводам, насосним станціям.
Електрика тут підіймала воду озера Айгер-Гьол на вершину горбів, а звідти скидала її вниз, і вода бігла по каналах, зрошуючи плантації бавовни і виноградники.
Зангу рухає всі промислові гіганти, фабрики і майстерні Араратської долини. А сила Зангу — це сила води озера Севан, зібрана у ньому протягом віків.
В Єревані Камо насамперед зайшов до редакції республіканської піонерської газети.
Дівчина, в якої Камо запитав, чи можна бачити редактора, люб’язно вказала йому на двері, що вели у сусідню кімнату.
За величезном столом сиділа, схилившись над газетою, молода людина. Це був редактор.
Задзвонив телефон. Редактор зняв трубку і почав з кимсь розмовляти. Помітивши Камо, він вказав йому рукою на крісло.
Поки редактор розмовляв по телефону, Камо непомітно його розглядав.
Високе чоло, чорне волосся, темнокарі очі і впевнений погляд цієї людини йому дуже сподобались.
— Ви звідки? — запитав редактор у Камо, поклавши трубку.
— Я ваш кореспондент Камо. Із села Лчаван на Севані.
— А, із Лчавана? Знаю, знаю…
Редактор з задоволенням глянув на струнку постать хлопчика, на його мужнє, засмагле обличчя.
— Ти виглядаєш бойовим хлопцем, — сказав він. — І кореспонденції твої завжди бойові. Ну, як, відпускають вам корм для ваших птахів?
— Звідкіля ви знаєте? — здивувався Камо.
— Ми?.. Ми повинні знати про всі випадки, коли піонерам не допомагають. Ну, як тепер? Корм дають?
— Дають.
Редактор посміхнувся.
— Ну, що ще? Які там заковики у вас на фермі? Чи, може, щось нове вигадали?
Камо докладно розповів йому про похід на Чанчакар, про печери і про те, що вони там бачили.
Редактор, вислухавши Камо, сказав:
— Ой, як цікаво! Шкода, що немає часу. Сам би поїхав глянути, що це за Чанчакар, який має сміливість опиратися таким дітям, як ви. Ви справжні молодці! Перешкоди треба переборювати, і Арам Акопян дуже добре робить, що допомагає вам. Але я чув, що ви інколи і у відчай впадаєте. Це, звичайно, зрозуміло: нелегко видиратися на Чанчакар чи відкривати таємниці озера Гіллі і Чорних скель. Та й ферма завдає вам багато клопоту. Труднощі великі. Ну, нічого, все життя юного натураліста мусить бути боротьбою з природою.
Довідавшись, чому Камо приїхав до Єревана, редактор кудись подзвонив і сказав, що йому необхідне альпіністське спорядження.
Співбесідник, очевидно, ухилявся від позитивної відповіді. Чорні очі редактора сердито спалахнули.
— Звідки у піонерів гроші? — обурився він. — Спорядження дасте мені і від мене одержите назад. Ну, от, це інша справа… Так, так… — схвально покивав головою редактор.
Нарешті, поклавши трубку, він задоволено сказав:
— Підеш і все одержиш.
Викликавши секретаря, редактор дав розпорядження:
— Вислухайте і запишіть оповідання цього юнака і підготуйте в газеті сторінку, присвячену птахівницькій фермі, організованій піонерами села Лчаван. А ти, Камо, напиши і сам статтю, щоб ми її могли надіслати в «Пионерскую правду». Хай про досвід піонерів вашого села Лчаван знає весь Союз.
Камо розпитали і записали його оповідання. Потім хлопчика сфотографували і послали в Комітет в справах фізкультури. Там йому видали все необхідне спорядження.
Того ж вечора Камо повели до Палацу піонерів, де йому довелося розповісти про ферму диких птахів.
За два дні Камо на колгоспній машині повертався додому. Він віз вірьовочну драбину, палиці з крючками, «кішки» та інші речі, якими користуються альпіністи. З ним був також і свіжий номер «Пионерской правдьі», на першій сторінці якої під крупним заголовком «Діла юних новаторів села Лчаван» була надрукована велика стаття. В центрі статті був вміщений — портрет Камо.