Втомлені гори

Знайди таке ж хамло, як сам, Й пуляйте ви один в одного, Поки не вивернетесь там. 2.6.1967 р. УКРАЇНІ Моя любов – ти, Україно, І ніжність вся моя в тобі В піснях веселих солов’їних, В твоєму щасті і журбі. І ти – це мій початок сили, Моя любов, моя сім’я, І де б по світу не носило – Однак прийду до тебе я. Прийду, щоб предкам поклонитись, Сусідам шану передать І за Майбутнє помолитись, Як буду світ цей покидать. 24.6.1967 р. НАДІЙСЬ НА СЕБЕ! Я не надіявсь ні на батька, ні братів, Тому й досяг – чого хотів. 18.4.2004 р. ВТОМЛЕНІ ГОРИ Моїй матері Марії Василівні присвячую Люба мати моя! Я за все тобі вдячний, Ти навчила мене і жаліть, і любить, Ти навчила мене і радіть, і сміятись, І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить. І для мене цей світ нарекла ти казковим, Як на нього дивлюсь – він і справді такий, І сміються з берізками втомлені гори, І щось мріє вербичка, а вечір який! А що робиться там, де палаци, де трони, А що робиться там, де гарячі моря? Де ніколи ніхто і не бачив ікони, Бо на місці ікон в них ікона сво-Я? Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога, Бо якби той, хто ТАМ, нам-людям співчував, То ніколи б в житті не приніс стільки горя, І якби вже сам крав – то і нам би давав... Рідна мати моя, я за все тобі вдячний: Ти навчила мене і любить, і прощать, Але як же оті, в яких ген які дачі, І де можна було стільки грошей їм взять? І невже мої друзі – всі тупі і ледачі, І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук? То ж чому ти мене не навчила брехати І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук? 28.9.1968 р.- 9.2.2007 р. ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО Надворі тепло, як весною, От тільки жаль – нема зозуль, А так хотілось під вербою Сказать: – Зозуленько, кукуй! Кукуй! Так хочеться знать правду, Скільки ще нам на світі жить, Чи й справді ми такі нездари, Що нас нема за що любить? 27.1.1975 р. СИНЯК Я пішов із другом на Хрещатик /Це було якраз у вихідні/, Бо хотілось дуже поштовхатись В тому товаристві і мені. Й де не стань – там Алла Пугачова, Барабани вибивають дріб: – Вчора завалили Горбачова, Став дорожчим цукор в нас і хліб. Підняли квартплату у три рази, А жінки вже стали, як товар. Стали очі всі на всіх шарашить, Кидать стало в холод нас і в жар. А придурки б’ють у барабани, І кричать невігласам: Ура! Може прийдуть нові генерали, Що людей позбавлять і двора! І стає їх більше все і більше, І ще більший став в них апетит. Словом, так і видно, що до влади Рветься не хто інший, як бандит. Та до того в нас нікому діла, Люди дудлять водку і шмурдяк, А про те, що буде, і не мислять, Як на троні всядеться синяк. Все було задумане панами Й світ вже був поділений давно Тими ізраїльськими синами – Все, як у найкращому кіно. 4.7.2001 р. ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ? – Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я, Що в мене будуть пільги і житиме сім’я. Бо жить біля корита – це не бетон носить, Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить. 24.2.1990 р. ДЕРЖАВНІ... Проходимцям і ділкам Всім відкриті двері, І ті хлопці служать нам Тільки на папері. Й щоб про них хто не казав – Хлопці унікальні: Їм дозволено усе, Бо ж вони – державні! 6.2.1997 р. ШЕРШЕНЬ Збудували ми Магнітку, Збудували Дніпрогес, А тепер, немов непотріб, Всіх старасеньких під прес. Де ще є така держава, Де ще є такий народ, Щоб старих, неначе бидло, Як хотіли – в хвіст, і в рот?! 6.2.1997 р. НЕСПОКІЙ У мене все сьогодні є: Квартира, пенсія і дача, Дружина, внуки і сини, Тоді чому, скажіть, я плачу? Усе вже є, що вже й казать, Але забравсь неспокій в душу І точить душу, як іржа Так, як шашель у лісі грушу. Бо вже не хочеться любить Навіть і пісню солов’їну,