Втомлені гори

Думають, що всі дурні? 11.11.2009 р. АДВОКАТ Ми – люди надто принципові: Як є в вас бакси стопудові, І будь ти злодій чи бандит, Заплатиш? – буде і вердикт. Ми будем захищать хоч чорта, Була б грошей у нього торба. Немає грошей? – будь хоч геній, Хай бідних захищає – Ленін!!! Ми б захищали і ораву, Та не працюєм на халяву, Ми – адвокати, люди честі, Дерем з усіх: і з батька й з тещі. А що про нас говорять люди – На те ми чхать хотіли всюди! Дивлюсь на тих я ерудитів, Що захищають в нас бандитів, І тихо думаю про себе: А як же честь, порядність, небо? От вам і вір у справедливість! Чого ж ми всі, скажіть, добились, За що стояли на Майдані Наші Марії, Ані, Тані? Невже за тих, що з горла пре, Щоб їм добавили іще? 6.6.2006 р. КАМАЗ Морда, як в КАМАЗА скат, Зразу видно – депутат. 22.4.2006 р. ВРИВАЮСЬ В КОСМОС Вже не влаштовує сьогодні Усе, що я донині знав, Мій розум в космос вже, як в поле Скакун веселий поскакав. По Всесвіту, по океанах, По Сонцю, Місяцю, зірках, Щоб потім, з Космосу вернувшись, Міг спалахнуть в нових думках. 18.1.1997 р. СВІТ – ГАРЕМ Весь світ – гарем, а ми – султани, Це всім давно відома річ, Бо нас оточують путани, Як світлий день і темна ніч. Тому й ходжу я у діброви, Аби послухать солов’їв Й всю ніч дивитися на брови Серед веселих яворів. Не хочу палаців, ні храмів, А якщо храм – лише в душі, Тому й терпіть не можу хамів, Що брешуть як і їх вірші. Тому й люблю гаї, діброви, Люблю поля я запашні, Де ходять в полі чорні брови Й за ними – всі думки мої. 4.5.1997 р. ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ Я світ вважаю надто мудрим, Як, скажем, гру у доміно, Й тільки недавно зрозумів я: Життя людське – це як кіно, Де все продумали до крапки – Ті Мойши, Пашки – фахівці, В яких давно вже, любі, з вами Всі сидимо ми на кінці. 1.2.1997 р. ДИВІДЕНДИ Якби мене батько навчив був брехать, Або хоч би як прикидатись – Сьогодні в житті я б не став жебраком Й по світу не став би тинятись. Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес" Чи іншу б якусь іномарку, Й купався б десь в Ялті серед стюардес І їв би ікру, пив би чарку. Бо той, хто сьогодні на честь наплював, Собі накрутив дивіденди, Двох слів він не може до купи зв’язать, А він уже – став Президентом. І все ж, я не заздрю таким ані чуть, Бо шельму, як кажуть, Бог мітить, Тому краще буду спокійно я спать І міцно хай сплять мої діти. Бо знаю: безкарним не може буть зло, А стогін не бути почутим, Отож, як сьогодні тобі повезло, То ти не викручуй всім руки. 19.12.1997 р. ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР Із кожним днем все важче встать, Зникають сили десь хутенько, І все ж, не можу я мовчать, Коли мою грабують Неньку. Коли ще й досі в наш-то вік Є провокатори – лужкови, Які, щоб рейтинг свій піднять, Ладні зірвать з усіх підкови. Й вони далеко недурні, Дурнями вбивці не бувають, Вони підпалять і підуть, А дурні – Крим хай розгрібають. 21.1.1997 р. ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ Люди, люди! Всіх світів і націй Вслухайтесь у пісню солов’їв, І невже цей патріарх-чудесник Вас своїм він співом перегрів? І невже ми мало пережили Горя, лиха і дитячих сліз, І невже не боляче дивитись, Як старий на милицях поліз? Як горіли і міста, і села, Як живих палили у вогні, І невже із пам’яті людської Можна оті вивітрити дні? Люди, люди! Стійте, зупиніться! Перестаньте гратися вогнем! Бо ніде ніколи будь-які ракети Вам не допоможуть, войовничий Сем. А як руки в тебе засвербіли дуже, То за слово, бовдуре, ти мене прости! Так знайди такую ж ти бандитську пику, І вже скільки хочеш в неї ти гати. Бийте скільки влізе ви один одного, І горіхів стільки в душу ту напхай, Щоб із вас вже жодний, як колись проснеться,