Втомлені гори

Не казав, що пекло – краще є за рай. 8.7.1981 р. ТИМ, ЩО БІСЯТЬСЯ Якщо не любиш ти людей, Будь ти хоч тричі імператор, Для людства ти – не Одісей, А просто – підлий провокатор. Людям потрібна не війна, Доїть ракет ніхто не буде, А ти доводиш, що вона – Ніби прогрес несе всім людям. 5.11.1982 р. МИР – ЦЕ ТРОЯНДИ Я пам’ятаю крик і сльози, І роки страшної війни, Як навіть плакали берези А разом з ними – ясени. Як мати плакала все літо, Сльози ховаючи щораз, А нас бомбили мессершмідти, З землею змішуючи нас. Я пам’ятаю: фріц поганий Топтав троянди під вікном, І ті стогнали теж, як люди, Під їх фашистським чобітком. Топтав геть все, що червоніло, Бо цього кольору боявсь, І в нього пика сатаніла, Як колір крові появлявсь. Я пам’ятаю, до окопа, Як месер в небі появлявсь, Навіть Сірко, немов з окропу, В бліндаж з людьми разом ховавсь. Його розумні пильні очі Все розуміли як людські, А поруч охали фугаси, І рвались кулі запальні. Я пам’ятаю в ніч ту грізну, Як небо все було в вогнях, Батько забіг з передової Весь у крові і в синяках. І хоч навколо рвались міни, Батько нас всіх поцілував, І, обіймаючи всіх зразу, Весь закривавлений стояв. Він говорив: о, дітки любі, Яке це щастя – буть разом І грітись в хаті біля грубки, А не в окопі із Сірком. Яке це щастя, як в садочку Весь день розгулюють дрозди, Я б радий спати і в воронці, Щоб з вас ніхто не знав війни. 12.8.1961 р. КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДІТИ Люди, погляньте, який ясний Місяць, Чи ж ненабридло стрілять вам і вішать? Люди, погляньте, як світяться зорі, Чи ж на планеті без війн мало горя? Люди, погляньте, яке ясне Сонце, Чи ж не набридло дивитись в віконце? Ні! Не закриєте вікна бетоном – Атомна бомба знайде і під домом! Ні! Не сховаєтесь ви ні на мить, Навіть, як дуже захочеться жить! Люди, послухайте звуки гітари, Нащо ж, скажіть, вам ті вічні кошмари? А того, хто каже, що треба війна – Без суду і слідства судіть чурбана. Світ наш великий, та місця не стане Всім, хто на світ наш гарматами гляне; Ті, хто обвуглить невинних дітей, Знайте: знайдеться й на їх Прометей. А потім, як з них хто залишиться жить, То буде ще смерті у Бога просить. Буде роками ходить і шукать – З ким би зустрітись, щоб слово сказать. Може вам важко це все зрозуміти, Так в чім винуваті берізки і діти? Та звідки ж у всіх вас собача та лють? Та вас же й в могилах усі проклянуть! Я – будівельник. Родивсь будувати. Скільки ж ви будете світ руйнувати? Згарища, попіл. Чи ж вам не набридли Сльози вдовині, руїни і злидні? Чи вам, якщо більше біди на землі, То тільки тоді ви – царі й королі? 27.10.1966 р. ДОЖИЛИСЬ Як хочеш бути адвокатом – Не смій судити депутатів. 6.6.2006 р. ОСТАННІЙ ВОЇН Люди народжують дітей, Бо в них Майбутнього основа, Щоб не пропав людський наш труд, І не пропало Боже слово. Люди народжують дітей Ні для гармат, і ні для воєн, А для продовження життя, Щоб зник останній в світі воїн. Щоб зникли полум’я війни І щоб не гинули планети. Люди, народжуйте синів Та не давайте їм багнетів! Бо зрозуміть нескладно річ, Заглянувши у давність часу, Чому на протязі сторіч Гинули нації і раси! Адже Господь нам розум дав Щоб ми творили і любили, А не для того, щоб вбивать Тільки тому, що ти – Гаврило. 24.9.1967 р. КРАЩЕ ПРИТОНИ Якби усі оті трильйони, Що йдуть на війни і на зло, Пустить для щастя всіх народів, О як би – всім нам повезло. Ви уявіть, третина люду В світі працює на війну, Друга третина – захищатись І тільки третя – на весну. І я, напевно, не обмовлюсь, Якщо скажу такі слова, Що краще бари і притони – Ніж смерть, розруха і війна. Краще всім світом розважатись Та з жіночками "воювать", Ніж руйнувати і вбивати І це – геройством називать.