Втомлені гори

20. 8.1982 р. В КРАЇНІ ДИКУНІВ А десь і соняхи квітують, А десь і віволга співає, А десь закохані всю нічку В кохані очі заглядають. Десь косять сіно косарі, І я також нарівні з ними, Піднявшись рано до зорі Дзвінкоголосі сиплю рими. А десь в країні дикунів Риють печери, бомби кроять, Навчають убивать синів, І підживлять поля, як гноєм. То ж треба повним буть придурком, Щоб внукам виписать патент, Щоб ті жили в норі з єнотом, Бо він сьогодні – Президент. Чи ти від роду божевільний? Не Президент ти, а – бандит, Бо, якби був ти Президентом, На кров не мав би апетит. Їм би розпалювать пристрасті, Бо крові їм хочеться, крові, Бо що їм до горя людського, І що до чужої любові? 10.8.1981 р. ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ Ніхто не знає, скільки буде Він в світі Божому ще жить, То ж чи потрібно всім нам, люди, Скандалить, цапаться, грішить? Пора й про душу вже подумать, А не про золото й живіт, І що про тебе скажуть люди, Як залишатимеш цей світ? 7.2.1967 р. ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ! Більшої краси і насолоди Від кохання у житті нема, А тому і вижили народи, І цвіте трояндами весна. Люди, люди! Бережіть кохання, Мир і Місяць, Сонце і гаї, Бо хоч жити можна навіть і в пустелі, Але як же можна жить без солов’їв? Як же жити можна без очей коханих, Без очей щасливих, ви мені скажіть? А тому, благаю, ви часу не гайте Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть! Бо не буде щастя ані вам, ні дітям, Бо в печерах жити міг лише дикун, Ну а нам берізка простягає віти, Віти, ніби руки, як малий пустун. Зупиніться, люди! Зупиніться, люди! Мир гаям потрібний, селам і містам, Не нейтронні бомби, а жіночі груди, Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам. Уявити страшно: що то вбить кохання! І не долюбити, і не докохать, І з твого коханого чи з твоєї милої Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять. О, прокляті вбивці! Вам би кров, страждання! Вам би генеральські, маршальські чини, Щоб на вас дивились, як на суперменів Ваші недоумкуваті донечки й сини! О, прокляті вбивці! Вам би кров, страждання! Згиньте, божевільні, поки є гаї, Поки є на світі чарівне кохання, Й поки ще співають людям солов’ї. 18.7.1981 р. ХТО Є ХТО Всі вже знають, хто є хто: Хто Кравчук, в хто Махно. 18.7.2003 р. НЕ ВІРЮ В ТИШУ Тихо-тихо в степу, А в душі – урагани, Буреломи, тайфуни І холодні дощі. Бо ніколи ніде Знать не будем ми спокій, Поки житимуть в світі Безхребетні ссавці. Бо у нашім житті Де не глянеш – хамлюги, Бізнесмени-рвачі, А в верхах – кримінал, Який творить для всіх Він нестерпні умови, Щоб кидало людей То у холод, то в жар. А тому без меча Я не можу ходити, Хоч хотів би співати Про кохання, весну. А тому, якщо меч Ще не можу лишити, Значить, я ще не вірю В житті – в тишину. 3.12.1968 р. ЇХ СВЯТО Війни були і, звісно, будуть, Поки при владі будуть іуди. Що їм від того, що хтось помирає, І грошей ні в кого на ліки немає? Радість для них – це коли в людей горе, А ще більша радість – як крові там море, Бо кров міліонів, то вічне їх свято, А хто непокірний, тих можна й за грати. Бо правда для них, то закони є Лінча, Дикі порядки Середньовіччя, Будьте ж уважними й пильними, люди, Поки на тронах гарцюють – іуди. 1.8.1968 р. ЛЮДИНА КОСМОС ПІДКОРИЛА Людина Космос підкорила, І майже Місяць обняла, Не вірю я, щоб ця людина До миру шляху не знайшла. Ви тільки лише придивіться, Яка людина чарівна, Невже по Божому велінню Для смерті створена вона? Ні! Я не вірю, що Планету Перемішають із вогнем Оті, в кого душа з багнетів, Й не розлучаються з мечем. Ні! Я не вірю й вимагаю Себе і людство поважать, І хоч би як свербіли руки – Але їм волю не давать! А як хто хоче дуже крові,