Via Combusta, або Випалений шлях
- Автор: Малина Маріанна
- Серия: Фіолетові діти #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-001-7
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Via Combusta, або Випалений шлях». Краткое содержание книги:
Я сидів на місці.
Надворі почало смеркатися. Потім зовсім стемніло, і по черзі загорілися вуличні ліхтарі. Людей уже не було, тільки чорні тіні від дерев колихалися перед моїми очима на бетонній поверхні дороги.
— Гей! Хлопче! — діткнулася мене м’яка рука. — Ти що тут робиш? Ану, вставай, не сиди на холодному!
Я звів очі. Біля мене стояла тендітна жінка середнього віку, одягнута в білі брюки та блакитний в’язаний плащ.
— Ходімо зі мною, — сказала вона.
І я пішов. Бо мені було байдуже, що робити і куди йти.
2
Я прокинувся у м’якому ліжку. Біля мене на стільці був охайно розвішаний мій випраний і випрасуваний одяг.
Я підвівся і швидко вдягнувся. І саме вчасно. Бо двері відчинилися, і я побачив на порозі дівчину. Вона була приблизно мого віку і мала доволі дивний вигляд. У неї було червоне, аж рубінове волосся, а одягнута вона була у кислотно-яскраво-зелене плаття. Від такого дикого контрасту в мене аж замерехтіло в очах.
Дівчина склала руки на грудях, притулилась до одвірка і зміряла мене трохи дивним поглядом. Таке враження, що вона дивилася одночасно на мене і ще кудись у невідомому напрямі.
Вона трохи помовчала, немовби насолоджуючись ефектом несподіванки від своєї появи, а потім прорекла:
— Я — Світлана! А як звати тебе, таємничий незнайомець?
— Арсеній
— Ар-Синій? — всміхнулася червонокоса і протягнула: — Дуже, дуже цікаво… Адже Ар, Ара, повинен бути красним, вірніше пре-красним[20], хоча… в твоєму випадку ти таки трохи красний… місцями…
Я скривився на цю її абракадабру. Не люблю таких натяків. Тим більше, хто б говорив: по-моєму, червонішого, ніж вона, важко собі уявити… Світлана ще раз всміхнулася і поблажливо провадила:
— Ходімо зі мною, Ар-Синій, мати кличе снідати…
Вона привела мене на простору, обладнану за останнім словом техніки кухню. Маленька жінка з русявим коротким волоссям стояла біля плити. Світлана підвела мене до довгого хромованого столу і відсунула стільця:
— Сідай!
І не давши мені розтулити рот, доповіла:
— Хлопця звуть Арсеній!
— Гарне ім’я, — повернулася до нас моя вчорашня знайома, підбадьорливо всміхнулася мені й поставила біля мене тарілку з яєчнею. — А мене можеш називати Ангеліною… Бери виделку, їж.
— Дякую, — буркнув я у відповідь. Мені було трохи ніяково, і я не знав, як поводитися. Я схилив голову і заходився їсти.
Тим часом Ангеліна розлила чай у порцелянові білі чашки, розставила їх біля нас і насипала у вазочку варення із суниць. Світлана одразу ж полізла туди і, набравши повну ложку, застромила собі до рота. Ангеліна на це тільки всміхнулася кутиками вуст і сіла до столу навпроти, помішуючи чай. Світлана й далі наминала варення.
— Ну, що ти про нього думаєш? — кивнула в мій бік Ангеліна, взявши чашку до рук.
Ненавиджу ці жіночі штучки — розмовляють, немов я тут відсутній.
Світлана замислено посмоктала чайну ложечку, потім поклала її на стіл і видала:
— Вад у нього всього три. Занадто він юний роками та й обличчям теж. Тож якщо хтось не знає його, то може взяти на кпини. А ще він занадто хоробрий. І занадто красивий…
Десь я це вже чув[21]…
— Ну що ж, мабуть, я таки не помилилася, — підморгнула їй Ангеліна і звернулася до мене, як до малого: — Випий чаю, — та присунула до мене чашку, — зникнуть усі твої печалі…
Я відчув легке роздратування і, не підводячи голови, взявся рукою за чашку. У чашці сяяли, відбиваючись, золоті іскорки сонячного світла.
— Я знаю, що тобі важко… Випий, тобі буде легше, — прошепотіла Ангеліна, нахилившись до мене.
Я підняв голову, і наші погляди зустрілися. У неї були теплі очі такого ж кольору, як чай, і з такими ж іскорками світла.
— Дякую, — несподівано для себе всміхнувся я їй у відповідь і відсьорбнув трохи з чашки. Чай був духмяний, із присмаком м’яти, чабрецю та ще чогось мені не знайомого. На серці й справді стало трохи легше.
— Йти тобі нікуди, тож поживеш поки з нами, — сказала згодом Ангеліна тоном, що не визнавав заперечень.
По сніданку Світлана повела мене за собою. Квартира була новою, чи наново відремонтованою. В усякому разі, відчутно пахло свіжими фарбами і вловлювався дух характерного холодку, що буває в оновлених приміщеннях. Навкруги все було таке бездоганне, неначе тільки-но народилося. Я провів рукою по гладенькій поверхні ніжно-блакитного кольору. Ця холодно-велична ідеальна стінка коридору викликала в мене бажання взяти гвіздок і трохи її пошкрябати… Щоб вона була не такою ідеальною.
20
Ара Прекрасний — у вірменській міфології вмираючий і воскресаючий сонячний бог.
21
Світлана цитує опис героя Кухуліна з Кельтської міфології.