Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— Треба будь-що перешкодити Бен Манзурові вчинити злочин! Уперед! До Уаргли!
Хлопці перезирнулися. Чи вони й справді почули ім'я Махмуда Алі? Але на розпити часу не було, і вони підхопили:
— Уперед! До Уаргли!
Від Уаргли до Біскри майже чотириста п'ятдесят кілометрів. Липень. Щодня за Туггуртом може здійнятися піщана буря, яка лютує іноді й по два тижні. Під час бурі навіть найкращий верховий верблюд за день нестерпно тяжкого подорожування долає не більше дванадцяти кілометрів. На коні у липні наважиться поїхати так глибоко до пустелі хіба що самогубець.
Тому мокаддем написав листа, в якому заклинав шейха, аби той не вчинив нерозважливо із своїм дорогоцінним бранцем.
Ще ніколи не випадала така надзвичайна нагода припинити трьохсотлітню війну між шаанбами й туарегами, як на цьогорічному оборонному церковному соборі, що відбувся в Кайруані. Собор прийняв постанову, обов'язкову для всієї Шаанби:
«Шейх Манзур протягом найближчих трьох місяців певного дня здобуде місто Константіну і при підтримці місцевого населення вирве з рук французів цілу провінцію. Цією постановою наказуємо всім князям до дня повстання підготувати населення по цілій окупованій ворогом провінції. Хай шейх, одержавши цей наказ, негайно вирушає до Лагуата, де султан Абд-аль-Кадір дасть йому докладні вказівки».
Але це означає, що велика територія Шаанби довгий час лишатиметься без воїнів. Тому мокаддем повинен негайно домовитися йменням найвищого церковного синоду з марабутом тімассанінською монастиря — дипломатичним повіреним туарегів під час укладання миру між сусідніми народами, підпорядкованими в питаннях віровчення безпосередньо імператорові й халіфові марокканському.
А тепер, любий читачу, коли ми з тобою сяк-так подолали цей нескінченний вступ, що без нього ти, мабуть, не зрозумів би подій, про які розповідається далі й які відбувалися насправді, вирушай із трьома друзями до Сахари — території такої завбільшки, як Європа…
9
КРІЗЬ ПУСТЕЛЮ
и з дитинства чув, певно, загадкове слово — Туггурт. І ось ти, нарешті, прибув до того Туггурта разом з Гасаном, Карембу та Бабулою в сідлі верхового верблюда. Там саме панувала тиха зоряна ніч. Великий пустельний базар дрімав під іскристими сузір'ями Африки, немов подорожній, що, геть виснажений пустелею, знеможено впав на пісок.
Одразу ж за міською брамою, осяяною вогнищем, починається рівна, широка вулиця, наче нескінченний майдан. Обабіч цієї вулиці на всю її довжину бовваніють два ряди колон і арка здіймається поряд арки… У м'якому піску дрімають верблюди з малятками; побіля них височать піраміди товарів і караванних сідел — усе це завтра знову буде навантажене на в'ючаків. Подекуди, навколо невеличких вогнищ, сидять погоничі верблюдів, варять чай з перцевої м'яти, тихо співають або слухають яку-небудь оповідку, аби тільки скоротати недовгу літню ніч.
На невидимій фортечній вежі відбивають десяту годину.
Наш квапливий караван дістався до величезного базару. І тут теж, крім білої аркади, такої самої, як і на головній вулиці, та кількох димучих вогнищ, нічого не видно.
Десь ліворуч і праворуч у нічній тіні лежить квартал Мадшарія, де туггуртяни шиють бурнуси, про які йде слава на всьому Сході. Темрява оповила й старий негритянський квартал Гурарі. Спить багатолюдне місто, розпростерте на гладенькому піску. Спить, мабуть, у борджі[36] й султан з роду Бену-Джелаб, могутній володар тридцяти оаз навколишньої Гірської долини, з північного кінця якої, з Біскри, приїхали наші друзі.
В кінці розлогого базару на них уже чекають верблюди, — напоєні і споряджені в дальшу путь. Ще тільки треба зняти з втомленого верблюда зручний бассур[37] та прикріпити його на спині нового в'ючака, щоб марабут Захаріаш і мокаддем Сенусідів могли їхати в ньому далі.
Не минуло й півгодини, як караван вирушив. Проминув селище Назле і подався на південь пустельним путівцем, між пальмовими гаями цієї щедрої долини.
Біля містечка Темассін мандрівники зустріли схід сонця, яке поволі підбивалося вгору, а через кілька годин, від'їхавши від Туггурта понад двадцять п'ять кілометрів, отаборилися, щоб перебути спекотливий день біля старої мечеті Блідет-Амор, окрай великого солоного мочара. За сто метрів од мочара мандрівники побачили, як тремтить гаряче повітря над неозорою одноманітною рівниною, скільки сягає око вкритою білими солончаковими плямами. Це протягом зими виникли солоні мочари — себхи — й пустельні солоні озерця — шотти.
36
Бордж — палац.
37
Бассур — ноші на верблюді.