Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
— Добре міркуєш… — відказав мірошник. — Але ж і ти зроби мені послугу: віддай жебракам перину та всю білизну з нашого ліжка і постели все нове. Я не ляжу в постіль, де потіла ота отрутна гадина!
— Не згадуй мені про нього, Лукасе! — відказала сенья Фраскіта. — Давай поговоримо про інше. Я б хотіла попросити тебе…
— Проси, будь ласка…
— Наступного літа відвези мене у Солан де Кабрас на води.
— Навіщо?
— Може, у нас діти будуть.
— Щаслива думка! Відвезу, як живі будемо з ласка господа.
Тут вони дійшли до млина — саме тоді, як сонце за обрієм позолотило вершини гір.
Увечері, на превелике здивування подружжя, що не сподівалося більше на відвідини високих гостей після скандалу минулої ночі, на млині зібралося більше панства ніж будь-коли. Вельмишановний єпископ, священики, юрисконсульт, два ігумени та багато інших (усіх їх, як стало відомо згодом, запросив його преосвященство) ледве вмістилися в альтанці.
Невистачало лише корехідора.
Коли всі зібралися, сеньйор єпископ звернувся до товариства з такими словами: саме тому, що в цьому домі відбулися відомі події, священики і він особисто ходитимуть сюди, як і раніше, щоб захистити чесне подружжя, та й усіх, хто там був, від людського осуду, бо на осуд заслуговує лише той, хто своєю ганебною поведінкою кинув тінь на таке високоморальне та доброчесне товариство. Потім єпископ звернувся до сеньї Фраскіти з батьківським напученням і порадив їй в кожному русі, в кожному слові бути менш зрадливою, не оголювати руки, не носити ліфа з таким глибоким вирізом на грудях. Дядькові Лукасу єпископ порадив бути більш некорисливим, більш обачним і шанобливим у поводженні з особами вищого кола. На закінчення єпископ усіх поблагословив і сказав, що сьогодні ще не вечеряв і тому з великим задоволенням з’їв би зо два грона винограду.
Усі були згодні з єпископом… особливо в останній сентенції… і цього вечора лози на альтанці добре потрусили. У дві арроби[40] винограду оцінив мірошник втрату!
Майже три роки збиралося на млині добірне товариство, аж поки в Іспанію ввійшли війська Наполеона і почалася війна за незалежність.
Сеньйор єпископ, проповідник та духівник померли в 1808 році, адвокат та інші члени товариства — у 1809, 10, 11 і 12 роках; вони не витримали навали французів, поляків та інших загарбників, які заполонили країну і палили люльки навіть у церквах під час служби!
Корехідор більше ніколи не з’являвся на млині, французький маршал усунув його з посади, і він помер у мадрідській в’язниці за те, що ніяк не міг змиритися з володарюванням іноземців, — це робить йому честь.
Донья Мерседес більше не брала шлюбу. Вона дала прекрасне виховання своїм дітям, а на схилі віку пішла в монастир, де й скінчила свої дні, заживши слави святої.
Гардунья перекинувся до французів.
Сеньйор Хуан Лопес пішов у партизани, очолив загін і, знищивши безліч французів, загинув разом зі своїм альгвасилом у битві під Басою.
І, нарешті, дядько Лукас і сенья Фраскіта, які так і не діждалися дітей, незважаючи на поїздку в Солан де Кабрас та на молитви й обітниці, дожили до похилого віку в злагоді та любові. Вони були свідками повалення абсолютизму у 1812 та 1820 роках, його реставрації у 1814 та 1823 роках, аж поки зі смертю абсолютного монарха була встановлена конституційна система, тоді вони перейшли у кращий світ (сталося це на початку семирічної громадянської війни). Але капелюхи з круглими крисами, які на той час уже носили всі, так і не змогли витіснити з їхньої пам’яті старі часи, основною прикметою яких був трикутний капелюх…
ОПОВІДАННЯ
Офранцужений
І
У маленькому містечку Падрон у галісійському краї в році десь тисяча вісімсот восьмому жив чоловік на ім’я Гарсія де Паредес[41] — можливо, та навіть і без «можливо», нащадок того славнозвісного воїна, який убивав бика одним ударом. Жив він відлюдкувато, самотньо і, будучи аптекарем, продавав жаб, змій та дистильовану воду.
Стояла холодна, похмура осіння ніч. Густі хмари щільно обложили небо, ніде ні вогника, пітьма поглинула вулиці й майдани містечка.
Десь близько десятої години ночі — цієї страшної ночі, ще похмурішої через те нещастя, яке звалилося на країну, — на площу Конституції, як тепер вона зветься, зібрався, наче привиди, гурт людей, мовчазних, ще чорніших за пітьму, що оповила небо та землю, і рушив до аптеки Гарсії де Паредеса, вже замкненої після вечірньої молитви, тобто з пів на дев’яту.
40
Арроба — міра ваги, в Кастілії вона становить 11,5 кг.
41
Гарсія де Паредес (1466–1530) — іспанський воїн, наділений величезною фізичною силою. Уславився в боротьбі з французами.