Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
Слова ці він промовив таким глибоким, загробним голосом, що французи перезирнулися стривожено.
Тим часом аптекар підвів ще один рахунок.
— Та ми ж герої! — вигукнув він. — Ми осушили сімдесят пляшок, чи сто п’ять з половиною лібр[52] вина, а якщо поділити це на двадцять одного, бо пили ми всі добряче, це вийде по п’ять лібр вина на голову. Отож кажу, що ми герої!
Тріснули двері в аптеці, і хлопець здригнувся:
— Вони йдуть!..
— Котра година? — зовсім спокійно запитав аптекар.
— Одинадцята. Та хіба ви не чуєте, що вони йдуть?
— Нехай! Уже час.
— Час!.. Чому? — бурмотіли французи, намагаючись підвестися.
Та вони так упилися, що не могли відірватися від стільців.
— Хай ідуть! Хай!.. — вигукували п’яними голосами, насилу добуваючи шаблі з піхов, не в змозі підвестися. — Хай входять негідники! Ми їх привітаємо!
Задзеленчали внизу, в аптеці, банки та пляшечки — їх трощили падронці, — а сходами котилося одностайне страшне — «Смерть офранцуженому!»
III
І, зачувши це, скочив, наче підкинутий пружиною, Гарсія де Паредес, обіперся об стіл, щоб не впасти назад, на стілець. З незбагненним тріумфом обвів гостей поглядом, на губах його заграла безсмертна усмішка переможця. Прекрасний стояв він перед ними, трепетне, як перед смертю, натхнення осяяло його обличчя; він промовив:
— Французи!.. — Слова падали, мов удари похоронного дзвону, — урочисто, чітко. — Якби котромусь із вас або й усім гуртом трапилася щаслива нагода помститися за смерть двохсот вісімдесяти п’яти співвітчизників і врятувати життя ще двомстам, якби ціною власного життя ви змогли втихомирити праведний гнів ваших прадідів, покарати катів двохсот вісімдесяти п’яти героїв і врятувати від смерті двісті товаришів, двісті братів, додавши тим самим армії ще двісті борців за національну незалежність, то хіба замислились би ви бодай на мить — жертвувати чи ні своїм мізерним життям? Обійнявши, як Самсон, колону, що тримає храм, хіба не обрали б ви смерть, аби тільки знищити ворогів бога?
— Про що він? — питали один одного французи.
— Сеньйоре… Вбивці вже в передпокої! — вигукнув Селедоніо.
— Хай зайдуть!.. — підніс голос Гарсія де Паредес. — Відчини їм двері до зали… Хай прийдуть усі… хай подивляться, як умирає нащадок воїна, що відзначився в битві при Павії!
Французи, нажахані, отупілі, прикуті до стільців нездоланною сонливістю, гадали, ніби то сама смерть, про яку говорив іспанець, має от-от увійти до кімнати вслід за бунтівниками. Вони щосили намагалися підняти шаблі, які лежали на столі, та не могли навіть затиснути ослаблими пальцями руків’я: здавалося, що зброя вросла в стіл під дією непереборної сили тяжіння.
Більш ніж п’ятдесят чоловіків і жінок, озброєних киями, кинджалами, пістолями, заповнили залу. Очі їхні вивергали вогонь, пронизливий лемент краяв повітря.
— Смерть усім! — кричали жінки, першими кидаючись на французів.
— Зупиніться! — гукнув Гарсія де Паредес. Уся його постава, обличчя, гучний голос у поєднанні з дивною непорушністю і мовчанням французів навіювали на людей жах. Вони не чекали такої спокійної й похмурої зустрічі.
— Нема потреби бряжчати кинджалами… — ослаблим голосом говорив аптекар. — Я зробив більше, ніж усі ви, для незалежності батьківщини… Я прикинувся офранцуженим!.. І от бачите!.. Двадцять ворожих офіцерів… двадцять! Не чіпайте їх… вони отруєні!..
Одностайний скрик жаху й захвату вирвався з грудей іспанців. Вони підійшли ближче й побачили, що багато гостей уже вмерло: голови впали їм на груди, руки були простягнені по столу до шабель, пальці стискували руків’я.
— Слава Гарсії де Паредесу! — вигукнули іспанці, оточуючи напівмертвого героя.
— Селедоніо… — прошепотів фармацевт. — Опій скінчився… Збігай по опій до Ла Коруньї…
І впав на коліна.
Лише тоді зрозуміли падронці, що аптекар теж отруївся.
Страшна, хоч і велична картина! Кілька жінок сиділи на підлозі, підтримуючи спідницями та руками вмираючого патріота. Вони благословляли Гарсію де Паредеса й пестили його так само палко, як раніш вимагали його смерті. Чоловіки забрали зі столу всі світильники, схилили коліна й щедро освітлювали цей порив людяності та патріотизму… Двадцять французів — мертві або присмертні — повиті були густим мороком. Лише час від часу котрийсь з них тяжко валився на підлогу. І на кожне їхнє падіння, на кожне зітхання Гарсія де Паредес відповідав осяйною переможною усмішкою. Незабаром дух його відлетів. Умер він, отримавши благословення священика, оплаканий співвітчизниками.
52
Лібра — стара міра ваги, дорівнює 460 грамам.