Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
Аптекар знову замовк. Дехто з французів поривався щось сказати, та він устав спокійно, міцно затис склянку в руці, і громом розкотився його голос по аптеці:
— Хай проклятий буде мій прадід, тварюка, хай горить він пекельним вогнем! Випиймо, сеньйори! Слава французам Франціска Першого і Наполеона Бонапарта.
— Слава!.. — втішено підхопили загарбники.
І всі перехилили склянки.
В цю хвилину з вулиці, точніше — від дверей аптеки, долинув гомін.
— Чуєте? — заворушилися французи.
Гарсія де Паредес усміхнувся.
— Певно, вбити мене йдуть, — промовив він.
— Хто?
— Падронці.
— За що?
— Що офранцузився! Вони вже кілька ночей кружляють навколо дому… Та що нам до того? Святкуймо далі.
— Так… святкуймо! — підхопили гості. — Ми тут, щоб захистити вас!
І, цокаючись уже пляшками, а не склянками, горлали:
— Хай живе Наполеон! Смерть Фернандо! Смерть Галісії!
Гарсія де Паредес перечекав, доки відгримить тост, і пробурмотів похмуро:
— Селедоніо!
Хлопчик-слуга просунув у віконце бліде, перекошене жахом обличчя — він не насмілювався переступити поріг цієї печери.
— Селедоніо, принеси папір і чорнило, — спокійно промовив аптекар.
Хлопчик приніс начиння для письма.
— Сідай! — наказав господар. — А тепер записуй, що я казатиму. Розділи аркуш на дві колонки. Над правою надпиши «дебет», над лівою — «кредит».
— Сеньйоре… — прошепотів хлопець. — Біля дверей щось схоже на бунт… Вони кричать: «Смерть аптекареві!..» І хочуть зайти.
— Замовч, облиш їх! Пиши, що кажу.
Французи здивовано реготали: фармацевт заходився рахувати, коли над ним нависла смерть і руїна.
Селедоніо звів голову, приготувався писати.
— Отож підсумуймо, сеньйори! — звернувся до гостей Гарсія де Паредес. — Ідеться про те, щоб завершити наше свято ще одним тостом. Почнемо по черзі — як сидимо. Скажіть, капітане, скількох іспанців забили ви, відколи перейшли Піренеї?
— Браво! Чудесна ідея! — підхопилися французи.
— Я… — відкинувся на стільці капітан, пихато підкручуючи вус, — я… забив… особисто… своєю шпагою… ставте десять чи дванадцять!
— Одинадцять праворуч! — гукнув аптекар хлопцеві.
Хлопець повторив:
— Дебет… одинадцять.
— Далі! — підганяв гостинний хазяїн. — А ви? Вам кажу, сеньйоре Хуліо…
— Я… шістьох.
— А ви, майоре?
— Я… двадцятеро.
— Я… вісьмох.
— Я… чотирнадцять.
— Я… нікого.
— Не знаю!.. стріляв наосліп… — так відповідав дехто, коли доходила до нього черга.
І хлопець писав, заповнюючи колонку праворуч.
— А тепер, капітане, — провадив далі Гарсія де Паредес, — знову почнемо з вас. Як ви гадаєте, скількох іспанців ви вб’єте до кінця війни, якщо, припустимо, вона триватиме ще… три роки?
— Еге!.. — озвався капітан. — Хто ж може підрахувати?
— Порахуйте… прошу…
— Ставте ще одинадцять.
— Одинадцять ліворуч… — продиктував Гарсія де Паредес.
І Селедоніо повторив:
— Кредит — одинадцять.
— А ви? — перепитував фармацевт гостей в тому ж порядку.
— Я… п’ятнадцять.
— Я… двадцять.
— Я… сто.
— Я… тисячу, — відповідали французи.
— Став їм усім по десять, Селедоніо!.. — глузливо пробурмотів аптекар. — Тепер підсумуй окремо обидві колонки.
Бідолашний хлопець рахував, як ото старі баби рахують на пальцях, — такий був нажаханий. Холодний піт котився по тілу.
Запала моторошна тиша. Нарешті хлопець вигукнув, звертаючись до хазяїна:
— Дебет — 285. Кредит — 200.
— Тобто… — додав Гарсія де Паредес, — Двісті вісімдесят п’ять мертвих і двісті приречених! Разом — чотириста вісімдесят п’ять жертв!!!