Трикутний капелюх

І

Іншим разом я розповім про події, що передували вступові французів у маврітанське місто Гуадіс. Ви дізнаєтесь також, як розгнівані городяни витягли з будинку й покарали смертю корехідора Франсіско Трухільйо, звинуваченого в тому, що він не насмілився вчинити більш дійовий опір наполеонівському війську, протиставивши йому лише триста жителів Гуадіса, озброєних рушницями, шаблями, ножами та пращами…

Сьогодні ж я хочу розказати вам про події, які відбулися після того. Генерал-губернатором Гранади був на той час його ясновельможність сеньйор граф Гораціо Себастіані[53], як називали його офранцужені, а губернатором округи Гуадіса — генерал Годіно. Обов’язки командира Двадцятого драгунського кавалерійського полку виконував мосьє Корвіно, якому випала «висока» честь окупувати місто 16 лютого 1810 року.

Два місяці минуло з того ганебного дня. Війська Наполеона володарювали в Гуадісі так вправно, що на землі, яка традиційно була осередком заколотів та партизанщини, запанував спокій — ніби озерце, полите олією, серед хвиль розбурханого моря. Хіба що час від часу на балконах міської ради вішали якогось надто запального патріота, і ніхто вже не дивувався таємничому зникненню того чи того солдата з війська окупантів: усі знали про звичку гуадісців, та й багатьох інших іспанців, топити в колодязях своїх постояльців. Простолюд уже починав потрохи ламати мову на французький манір, і навіть діти вміли вже вимовляти «дідон»[54], звертаючись до завойовників. Отже, все виразно вказувало на те, що асиміляція іспанців з французами просунулася далеко, так далеко, що сповнювала декого по той бік Піренеїв надією на швидке злиття обох народів. Уже танцювали наші бабусі… (тобто бабусі онуків офранцужених, а не мої, дяка богові), вже, кажу, танцювали з офіцерами-переможцями під Маренго, Аустерліцом та Ваграмом і траплялося, що якась легковажна красуня в завуженій сукні та з високим гребенем над мантільєю (а це було тоді криком моди) позирала поблажливо на того чи іншого гренадера, драгуна або й гусара з далеких країв. Уже судові чиновники оформлювали документи на офіційних паперах часів королювання Фернандо VII з припискою: «Дійсне при владі короля нашого сеньйора Д. Хосе Наполеона І»[55]. Уже сини Вольтера і Руссо зволили навіть слухати месу в неділю та в церковні свята, бо ж генерали та вищі чини ходили на месу — правда, як щирі атеїсти, вони слухали месу, сидячи в кріслах за вівтарем і палячи величезні люльки… (історичне). Вже ченці Сан-Августіна, Сан-Дієго, Санто-Домінго і Сан-Франціско спожили усі освячені облатки, вже покинули вони під тиском сили свої монастирі, які віднині служили галлам казармами. Вже, нарешті, в старовинному королівському дворі давніх ворогів Христа[56], які панували в Гуадісі волею аллаха та його пророка Магомета, усе веселилось та раділо під страхом смертної кари.