Замах (Щось краще за смерть)

Першотравневий парад він дивився на Червоній площі. Такого він ще не бачив і тому не хотів пропустити нагоди. Семьонов улаштував йому прекрасне місце на трибуні напроти мавзолею з видом на прикрашену прапорами та гербами кремлівську стіну та на храм Василя Блаженного у всій його варварській красі. Військовослужбовці та міліціонери у бездоганних мундирах та пласких картузах і папахах оточили велику площу по периметру. Через бінокль Леонід споглядав за появою керівників держави на мавзолеї, за широкими золоченими погонами маршалів та нагородами на грудях генералів, які так контрастували з темним одягом цивільних. Парад військових наводнив площу, немов весняна повінь, підрозділами сухопутних військ, флоту та авіації. За одну мить сотні, а потім і тисячі військовослужбовців заполонили всю площу. Він чув їхній карбований крок, бачив грізну спрямованість їхньої зброї, монолітний рух тисяч рук і ніг, зелені та сині уніформи та віддані обличчя, які немов за помахом палички рівнялись на мавзолей під шквал оплесків та захоплені вигуки. Хвиля за хвилею перекочувала через площу. На площу з гуркотом виповзли танки та бронемашини, за ними артилерійські тягачі з гарматами, стволи яких нагадували маленькі фабричні димарі, і ракети таких розмірів, яких ще перед тим не бачив. Повітря наповнилось таким гуркотом, що аж задвигтіла земля. Просто над ними пронеслися з ревом ланки реактивних винищувачів. Рокіт був страшний. Влада демонструвала свою потужну силу.

Потім вийшла молодь, спортсмени з пружною ходою і міцними м'язами, легко виконуючи складні вправи, і дівчата з розпущеним волоссям, у такт виконуючи гімнастичні вправи. А над усім цим здіймалась музика, прапори і гасла, в які вони вірили, заради яких працювали і жили. Замикала колону група, одягнута у національні костюми народів СРСР, вона співала, танцювала, махала руками. Буяння кольорів, гармонії і радості тішили око, а віковічна площа кипіла і бризкала щастям, і здавалось, що кінця-краю цьому тріумфу не буде.