Замах (Щось краще за смерть)

Для Леоніда це послужило і доказом того, що Заремба аж ніяк не міг бути фаворитом західних спецслужб, як це висвітлювала на всі лади радянська пропаганда. Напевне його б тоді стерегли краще. Леонід відмовився щось зрозуміти. Йдеться про людину, яку розшукують роками. І то не маленькі хлопчики, а найкраща секретна служба світу. Полювали за ним з Карлгорста, Праги, Відня, Варшави та з Москви. Агенти втиралися в емігрантські кола, КДБ мав там свої вуха і очі, всякими способами обробляв не одного легкодухого, проникав у саму організацію, її штаб-квартиру, друкарню та редакцію. Та рано чи пізно агентів викривали, і вони спішно втікали або ж зникали назавжди. Просто неймовірно! З одного боку, Леоніда огорнуло почуття професійного задоволення. Це був найбільший успіх всієї його служби. З іншого боку, він знав, що чекає Зарембу, якщо доповість про це своєму керівництву. На мить пригадався професор, і його розібрав смуток. Реальність страшніша за казенну мову інструкцій та наказів. Якщо доповісти керівництву, то на Зарембі можна поставити хрест. Але як бути йому самому? Доповісти, що на Ізартальштрасе Штефан Галант не проживає і наводка виявилася невірною? Промовчати, що таки розшукав його? А це пахне зрадою. Ні, свій обов'язок він виконає. А яке рішення прийме керівництво, його не обходить. Він погодиться з ним. День смерті Заремби — великий день для СРСР, він важитиме більше, ніж не одна виграна битва. І цим, можливо, — тут він великих ілюзій не плекав — удасться навіть урятувати не одне людське життя.

Тільки не хотілось би йому самому докладати до цього рук. Коли ж подасть звіт, то перспектива того, що ліквідатором призначать саме його, збільшиться. Навіть якщо і хтось інший натисне на курок, то наводчиком залишається він... Ще декілька років тому він би пишався таким завданням. Воно стало б вінцем його кар'єри. Але тепер його вже ніщо не тішило, його охопила жахлива втома. У нього не залишається іншого вибору...