Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Не сталося весни народів і ще з однієї причини. По “звільненні Європи” негайно розпочалося нове Велике Полювання, не гірше від отого славетного з 1937. “Союзники” — служки на побігеньках у “Вєлікого Сталіна” (може — крім американців) - вишукували повсюди людей, які свого часу збігли від совєцького поневолення, та передавали їх Сталіну, звідти, де не було його власних окупаційних військ. Добровільно виконували в Західній Європі функції довгих рук КҐБ. Особливо ретельною була в цьому доблесна британська армія, що підчас війни відзначалася, тільки єдино, не перемогами над німцями, а своїми доблесними евакуаціями. Спочатку з Дюнкерку, потім із Крети, потім… Особисту відповідальність за ці злочини проти людства несе Гарольд Мак Міллан, що згодом дослужився до прем’єр–міністра Великобританії. Жертвами цього полювання на відьом могли стати всі. Емігранти (дехто — ще з часів революції), військовополонені з німецьких таборів, що бажали уникнути таборів совєцьких, ті, що пішли з німцями з окупованих земель, остарбайтери, — чи не всі могли бути видані англійцями НКВД. Їх пасажирськими ешелонами відправляли на схід, де на кордоні пересаджували у товарні ешелони, які йшли вже просто до Сибіру і далі, до Колими. Лише дві країни Європи, так ніким і не окуповані, Швайцарія та Ліхтенштайн, — не видали жодної людини.
Припинив цю вакханалію наш Іван Багряний, який з табору для переміщених оприлюднив брошуру, в якій ясно й чітко роз’яснював, чому він не хоче повертатись до тоталітарної держави. Брошурою зацікавились американці та негайно цикнули на своїх не в міру старанних британських попихачів.
Так Великобританія в цій війні відзначилася двічі. Спочатку продавши Гітлерові в Мюнхені Чехословаччину, а потім щедро віддавши Сталіну всіх тих, хто не хотів жити під ним. А, спитаємо, що вона за це (та з цього) – мала? Чи все це тільки заради того, щоб згодом перетворити власну розвідку на кубло та розплідник совєцьких шпигунів? — дивні люди…
Війна найбільше далася взнаки двом країнам Європи — Білорусі та Україні. Їх шматками Росія розплачувалася з Польщею два десятки років тому, за оту нищивну поразку Будьонного з Тухачєвскім на Віслі. Тепер настала їх черга. По них німці вільно просувалися вперед, а от здача німцям російського Смолєнска була в секретному наказі № 66 військам Західного напряму, — прирівняна до «ізмєни Родінє». Відносно легко (а найправдоподібніше — навмисно) віддавши їх (Білорусь та Україну) під німецьку окупацію. Сталін не помилився. Бо німці, така ж сама “раса господ”, — так само безоглядно винищували повсюдно національно свідому еліту інших народів. Хоч, і віддамо їм належне: ніхто з них не пнувся підчас окупації перевести нечисленні українські школи та університети, що спомоглося відкрити наше українство, — на німецьку мову. Але, у справі нищення небажаних людей союз Гітлера та Сталіна бездоганно пропрацював усю війну. Гестапо сумлінно виконувало чорну роботу НКВД, а Бабин Яр та подібні йому — стали німецьким продовженням сталінського ҐУЛАҐу.
Таке ставлення мало свої наслідки, та рух опору в Україні надовго став проблемою № 1, що для Берліна, що для Москви.
Французьку комуністичну партію називали потім “партієй расстрєлянних”, та… Не всі знають справжню причину. Справа в тому, що з початку війни та аж до червня 1941, французькі комуністи слухняно співробітничали з німцями — поки дружили Сталін та Гітлер. Після цього виловити їх, мало не всіх, та ліквідувати підчас окупації, — не становило великого труду. Цікаво, що коли десятки років потім у Ліоні судили військового злочинця, гестапівця Клауса Барбьє — його захищав відомий адвокат–комуніст. Вирок був символічний, бо Барбьє пригрозив здемаскувати провокаторів гестапо, на той час — чільних осіб Франції; не тільки комуністів від Жоржа Марше, але й “діячів опору”.
Чогось подібного не було і не могло бути в Україні, де опір окупантам був із самого початку очолений націоналістами. Під впливом політичного ґенія Степана Бандери — ОУН–УПА стала на той час (і взагалі) єдиною у світі справжньою демократичною силою. Яка воювала не з Гітлером проти Сталіна, або ж зі Сталіним проти Гітлера (як оті “союзники”), — а воювала проти тоталітаризму взагалі. От цим людям, на відміну від багатьох, — нема в чому дорікнути.
Повертаючись до тодішнього гасла “Гроссдойче рундфунк”, можна з чистою совістю використати його на свій спосіб: якщо всі воювали за себе (а так дійсно було), то бійці УПА були єдиними на світі, хто воювали за відтворення справедливості, як такої. За волю, незалежність та людську гідність; проти імперіалізму, тоталітаризму та поневолення.