Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Поразка СССР у війні з маленькою Фінляндїєю була досить очевидною, бо так легко совєцькі зі своїх намірів не резиґнують, та на це потрібно було покласти трупом за 100 днів мало не чверть мільйона солдатів, — рівно по 2000 за добу. Але, й досі не припиняються дурні намагання обернути поразку на перемогу.
Наприкінці семидесятих у колишньому СССР сталася чергова шпигунська афера: перебіг на захід працівник ҐРУ (государствєнноє развєдуправлєніє) Владімір Різун. Та незабаром став писати книжки (псевдо — В. Суворов), — про совєцьку розвідку, про війну: “Аквариум”, “Ледокол” тощо. Йому, ніби, було тоді ж винесено в СССР аж подвійний смертний вирок: один за втечу, другий за книжки. Але, він досі живе в Англїї, невідомо де, хоч діти й ходили до школи та його, бачите, так і не вдалося вбити.
Все це останнє — мало схоже на правду, але схоже на байки. Бо кого КҐБ хотіло убити — тих уже давно убило. Але, то вже проблеми самого історика. Він, віддамо належне, добре простежив складні відносини Сталіна й Гітлера. Уважно простежив як Сталін після серпня 1939, ретельно готував удар у спину Німеччині, але так і не встиг його нанести: його випередив Гітлер у червні 1941. Але, не можна погодитись з В. Різуном у його оцінці Фінської війни. Вторинної? — як сказати, може — й ні.
Справа в тому, що В. Різун твердить, ніби у Фінській війні совєти зробили неможливе, а значить в кінці перемогли. Ну, не вони власне, а “Вєлікій Сталін”, якого В. Різун саме тут держить за великого вождя і стратеґа.
Зазначимо з самого початку, що цій людині (як і силі його співвітчизників), часом не так не вистачає документів, як звичайної логіки. Що однозначно плине з уживаної ним арґументації, доволі дитинчої, як це буде видно далі.
Він, бачите, надибав десь там у себе в Англії комп’ютер стратеґічного призначення, який бездоганно знає, за яких умов можливо воювати, а за яких — зась. От він — Різун — і питається в комп’ютера, а чи воно можна воювати, коли мороз 20–ти градусів нижче нуля? — відповідь категорична — ні! А, чи можна воювати, коли лежить півтора метри снігу? — відповідь одностайна — ні!! Хіба не вичерпний доказ? Доказ саме того, що совєцькі люди, гнані тоді чонівцями на Лінію Маннерґейма — створили неможливе, попри все — перемогли!
Шкода тільки, що він не спитався, — а чи можна воювати, не отримуючи на позиціях тричі в день гарячої кави? Бо певний, що він отримав би третє, рішуче — ні!!!
Отже, треба розуміти, що всі ці граничні параметри можливості війни закладали до комп’ютера англійські ґенерали, звичайні люди та на свій власний суб’єктивний розсуд. А тому й усі ці неґативні відповіді стратеґічного комп’ютера — рівно нічого не значать та значити не можуть; не є доказом будь–чого.
Він не розуміє, або радше робить вигляд, що не розуміє всього цього, що як вирішили англійські ґенерали, скажімо, що за умов морозу нижче десяти градусів воювати не можна, то й комп’ютер аж нічого іншого вам не відповість. Твердить також, що совєцькі війська прорвали Лінію Маннерґейма. Добре, але чому ж тоді не ринули вглиб Фінляндії, не окупували її, так і не приєднали три мільйони європейських фінів до своєї вошивої “Карєло–Фінской ССР”? — чому, відповідайте!
А, чому ж не окупували Фінляндію після своєї “побєди”, тоді ж 1945? — коли окупували половину Німеччини, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію та половину Австрії.
Бо, є добре відоме, що після 1945 нога жодного совєцького солдата й не намагалася стати на землю Суомі. А чому? — теж відомо, бо стояла наново відремонтована Лінія Маннерґейма, яку так і не вдалося більше ніж надщербити, та гостинно закликала, запрошувала: “ідіть, ідіть до мене, мої любі совки, нові гори майбутніх трупів!” А принциповий ворог імперії Зла, єдиний переможець війни маршал Карл Ґустав фон Маннерґейм — був обраний своїм народом 1945 — президентом країни. І все це — тут, поруч, рукою подати до “совєтского Лєнінграда”. А вони, убогі «переможці» 1939/1940 — нічого не могли вдіяти на це неподобство; та й мовчали собі, як лайна повний ріт набравши.
Отак воно все було насправді.
11. Друга світова
Вона покінчилася капітуляцією Німеччини 8 травня 1945; капітуляцією гітлерівського Тисячолітнього райху, але вже без Гітлера, що цю війну офіційно розпочав.
Коли Гітлер демократичним шляхом прийшов до влади в Німеччині на виборах 1932, — ніщо не звістувало скорого приходу війни. Лише на партайтаґу 1936, черговому партійному з’їздові наці в Нюрнберзі, — стало відоме те, що безпосередньо та хутко привело до неї. А саме, виявилося, що по багатьох країнах Європи та світу живуть німці; але й це не було новиною. Нею стало тепер те, що їх треба захищати (“цу фертайдіген”). Дослівно так, як потім, після 1991, — чомусь потрібно “защіщать русскіх”. Від кого та від чого саме — полишилося невідомим, як тоді, так і тепер. Зауважимо, що першість у засвоєнні та відтворенні цієї гітлерівської ідеї в нових умовах, — належить російському президенту Б.Єльціну та російському ж письменникові А. Солжєніцину. Втім, як тоді, так і тепер, — це був тільки добрий на вигляд привід на те, щоб захопити чуже.