Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Нова “союзная рєспубліка” була аж 1958 повернута «в пєрвобитноє состояніє» — нишком знову перетворена на “Карєльскую АССР в составє РСФСР”, а О. В. Куусінен остаточно втратив надії побувати на батьківщині, за нове пораблення якої все життя так самовіддано боровся. Так воно наче все повернулося “на кругі своя”. Але, — не так уже й все.
«Західні демократії», блудливі та крутійливі, хоча вже й втягнені до війни, — байдуже спостерігали нерівні змагання фінів із аґресивною великодержавою, а сусідні шведи (нейтрали!) - заборонили постачання зброї до Фінляндії через власну територію. Попри — можливо, й волю шведського народу. Бо, чимало доблесних шведських добровольців воювало на боці фінів. Серйозно розглядала можливість допомоги фінам наша ОУН, але у неї були на той час свої невідкладні проблеми.
Подальша історія хутко показала, що аґресія проти Фінляндії була невибачальною стратеґічною помилкою. У “Вєлікой Отєчєствєнной” Сталіна підносили як великого стратеґа, але таким він не був, та фінська війна це демонструє наочно. Якби її не було, то підчас наступної війни Фінляндія зберігала би нейтралітет, так само, як Швеція, та не було би зайвого фінського фронту, та у повній безпеці з півночі був би Лєнінград, який у жодному разі не потрапив би до блокади.
Отже, елементарна стратеґічна помилка “Вєлікого стратєга” напередодні великої війни. Скажуть — він розраховував на перемогу. Але, стратег — тому і стратег, що прораховує всі можливості.
Таке ставлення, в цілком природний спосіб, штовхнуло Фінляндію в обійми Гітлера в майбутній війні зі Совєцьким Союзом 1941, чогось іншого тепер — годі було очікувати. Втім, то були чи не похмуріші часи в історії фінів. Бо, одна справа відстовувати батьківщину від зазіхань сусіднього тирана, а зовсім інша — воювати з ним, допомагаючи іншому тиранові. Приречену та похмуру двозначність такого стану відтворить 1954 Вяйне Лінна в романі “Невідомий солдат”. Деякі співвітчизники дорікатимуть йому навіть брак патріотизму.
Щоправда й фіни, обмежившися окупацією Пєтрозаводска, — не воювали під Лєнінградом, хоч і могли би. Зате й совєти, перемігши врешті та дійшовши Ельби — Фінляндію не окупували. Годі тут шукати якісь людські міркування. Вони просто ще добре пам’ятали піднесений ім п’ять років тому урок. А фактичний переможець совєтів, маршал К. Г. фон Маннерґейм, був 1944 обраний президентом Фінляндії.
Совєцькі історики й досі пнуться бодай щось врятувати для себе від цієї безнадійно програної війни. Бовкають навіть, користуючись тим, що давно все було та почасти забулося, — совєцькі ніби таки прорвали «Лінію Маннерґейма» та открилі дорогу на Гельсінкі. От тільки чогось відразу змінюють тему при запитанні, а чому ж тоді вони у березні 1940 не увійшли до Гельсінкі, а уклали мир?
Так само й досі напускають туману й щодо кінця війни 1945. Мовляв, Сталін не схотів окупувати Фінляндію. Знову брешучи, бо для Сталіна такого “не захотів” (захопити чуже!) - не існувало. Коли міг — брав, а не брав — значить не міг — руки короткі.
Поготів на совєцьких чекала наново відремонтована “Лінія Маннергейма”, а президентом США став Гаррі Трумен. Якому інтереси власної країни були непорівняно ближчі, ніж інтереси “друга і союзніка Сталіна”. Отак воно було насправді.
Гітлер тієї пам’ятної зими 1939/1940, у свою чергу, пильно придивлявся до перебігу фінської війни, яка не подавала нового союзника у вигідному світі. Її виники, безумовно, прискорили здійснення плану “Барбаросса”.
Які ж були остаточні підсумки цієї зайвої та глупої війни, продиктованої не так стратеґічними міркуваннями, як одвічним прагненням захоплювати чуже?
Притульні та красиві, як із казки Андерсена фінські міста Вііпурі та Сортавала — доживають свій вік понурими російськими “уєзднимі городішкамі“, темними та брудними як завжди; напіврозваленими та напівголодними.
Було передчасно обірване або незворотньо покалічене життя сили людей. Відносно невеликої (абсолютно) кількості фінів та значно більшого числа совєтських (пригадайте оте старе фінське прислів’я). Тільки в часи «гласності», до півстоліття війни, яке ніким і ніде не було відзначене, — були подані офіційні втрати, вони становили, ніби, 70 000 убитих та удвічі більше поранених. Дані, як звичайно у совєтів, — цілком невірогідні; з ними війна йшла би “до побєдного конца”. Не буде, можливо, перебільшенням, оцінити кількість убитих на 200 000, при — знову ж — удвічі більшій кількості поранених. Серед цих була чимала кількість обмерзлих, без рук та без ніг. Для таких, кажуть, щоб не хвилювати населення, були створені спеціальні закриті заклади, де вони сиділи дожиттєво. А рідних сповіщали, що — “пропал бєз вєсті“. Так це чи ні — не перевірити; бо, все змінюється, — не змінюється лише Москва…