Українське письменство

Другий розділ присвячено питанням прозового (нехудожнього) перекладу: передача лексики, термінології та синтакси ориґіналу, різні вимоги до перекладу, залежно від жанру прозового твору (наукова студія, адміністративне розпорядження, публіцистична стаття).

Третій розділ говорить про переклад художньої прози, четвертий — про переклади творів віршованих. Обидва важать у книзі найбільше і посідають більшу кількість сторінок, як два попередні (стор. 74—163). В першому з них автор стежить, як ставляться перекладачі до синонімів ориґіналу та до спеціальних виразів, що позначають явища чужої матеріальної та духової культури. Далі йдуть цікаві міркування «про відтворення місцевого та часового колориту; про передачу архаїзмів та неологізмів, діалектизмів та барбаризмів ориґіналу. Загальна оцінка, яку дає т. О. Фінкель українським перекладам художньої прози, дуже невисока. «Цікава річ, — пише він, — в той час, як переклад прозаїчних творів є доля фахівців або спеціально досвідчених осіб, а перекладати віршові твори наважуються лише ті, хто почуває в себе хоч будь-які здібності щодо опанування віршем та художньою мовою, — перекладати художню прозу наважується кожний, хто хоч абияк володіє якимись двома мовами». «Неґативні наслідки цього становища знайомі всім — це є непоправне псування художніх творів і спотворення всіх уявлень про чужу літературу» (стор. 75). Не можна сказати, щоб з усіма міркуваннями автора легко було погодитись. Цілком приставши на характеристику українського перекладу «Тараса Бульби» М. Садовського, як перекладу спрощеного, переповненого парафразами, трудніше погодитися з закидами на адресу книгоспілчанських перекладів пушкінської прози: окремі їх неточності з’ясовуються своєрідністю українського словника, що примушує до описової передачі багатьох понять. І вже зовсім не до речі вимога Фінкеля, щоб Рильський у перекладі пушкінського вірша: «Вотще! нет ни пищи ему, ни отрады» зберіг архаїчне вотще, не заміняючи його на дарма. Архаїчне «вотще» в українській мові не має жодної літературної традиції і, чого доброго, може потягти за собою ряд немилих і небажаних асоціацій. Не скрізь вдатні й власні переклади авторові. Скажім, направляючи надто вільний переклад із Берґельсона, він радить кілька рядків замінити такими: «У нічному спокої, що заліг по всіх тьмяно освітлених кутках, чути тільки, як Ліпкіс схиляє голову на ліжкову спинку». Ця «ліжкова спинка», треба признатися, зовсім не звучить по-українськи. Засуджує автор книжки і такі переклади, як Зелінського переклад Аристофанових «Фесмофорій»: скіфський вояка в нім наламує свій язик на непокірну греччину, а російський перекладач відтворює його мову таким способом: «Твой здесь рєвэт под сам открытый нэба». «Ця російська мова, — зауважує О. Фінкель, — нагадує армянський анекдот… Чому це саме має характеризувати скіфсько-грецьку мову, невідомо». Можливо, в даному разі довільність перекладача і справді велика, але не можна не визнати, що часами такі способи дають чималий ефект. Куди ж яскравіше, напр., і художніше звучить «Бенкет Тримальхіона» (із «Сатирикона» Петронієвого) у перекладі проф. І. Холодняка, якому теж закидали стилізацію римського скоробагатька під персонажі Островського, аніж підчищений і правильний морфологічно переклад під редакцією Б. Ярхо. (Та й сам т. О. Фінкель на стор. 163 визнає, що сміливий переклад, як правило, завжди кращий, як переклад боязкий). Не поділяємо ми і авторового упередження проти «зрозумілості» та «легкості сприйняття» перекладу. («Не треба тільки дуже турбуватися за «зрозумілість» та «легке сприйняття» — на стор. 127). Не завжди погоня за зрозумілістю означає тенденцію до стилістичного спрощення, іноді це тільки прагнення передати стилістичну систему ориґіналу більш-менш природно мовою перекладу. А цим легковажити не можна. Розуміється, сприйняття читача можна (і слід) поширювати; але єсть і певна небезпека, привчаючи його до новини, потрапити у чудернацтво і стати «притчею во языцех». Зрештою, навряд чи й можна установити тут якісь норми; справу вирішує, в кожному разі окремо, стилістичний такт перекладача.