Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Безперечно, Сула замість Німана, Маруся замість Лаури надають п’єсі специфічно «малоросійський» колорит. Але ми зазначимо друге, на нашу думку, не менш важливе — те, що Старицький перетворив сонет Міцкевича на звичайний собі чотирикуплетний романс з емоціональними нажимами (минуло, минуло, минуло…) та своєрідними епітетами (хороші та милі думи, святе поривання тощо), з нерівними рядками, п’яти- і тристоповими. Та й не тільки тут, — взагалі еквіритмічність, додержання строфи, характерних синтаксичних особливостей ориґіналу не зразу стають правилом для Старицького. Він ламає чудові ґетевські октави в посвяті «Фауста» («Ви близитесь знову хиткії постáті»); переробляє на анапести чотириударний вірш байронівського «Мазепи», вірш, що завжди перекладався чотиристоповим ямбом, інколи — з чоловіцькими тільки римами; спрощує взагалі, як то показав П. Филипович на перекладі пушкінської «Деревни», ритмічний рисунок п’єси, занедбавши не тільки складність римового переплетення, але й характерні для п’єси анафори. Більше до теперішніх наших вимог наближається Старицький в перекладах поетів, ближчих йому внутрішньо і формально простіших: Лєрмонтова, Некрасова, Сирокомлі. Тут він уважно ставиться до ритмічно-синтаксичної фізіономії своїх первописів і часто підноситься над віршовою культурою як сучасних йому, так і пізніших перекладачів. Варт порівняти, напр., його переклад лермонтовського «Паруса» з перекладом Ів. Липи (П. Шелеста), або «Горных вершин» його і В. Мови-Лиманського.
У Старицького немає неналежно ужитих слів, що ведуть до невірних уявлень («Пилом шлях не верга»), нема повторення раз ужитого в вірші образу («Верховини… у млах, долини… в туманах), нема недоречного: «гей», що різнить з усім задумано-споглядальним тоном поезії. Зберігає він анафоричний початок п’ятого та шостого рядків і, в міру можливості, віддає евфонію первотвору (По німій долині / Морем стала мла). Певне, це й мали на увазі автори пізніших статей, ставлячи переклади Старицького «понад усіма найновішими перекладами».
В найтіснішім зв’язку з переспівуваними російськими поетами стоїть і ориґінальна громадська лірика Старицького. Молодість поета припала на 60-і роки; на перші роки організації Київської громади припала і пора його громадської свідомості. В його пам’яті шістдесяті роки залишилися святою порою, життьовими святками. Розцвіт його творчості зійшовся хронологічно з реакцією 70-х рр., коли придбала велику популярність «муза мести и печали», здобуваючи собі й українського читача. Громадянська лірика російська поклала свою печать і на поезію Старицького, в якій, за висловом І. Стешенка, відбився «типовий настрій громадсько-розвиненої людини 70-х років». Син поміщика, великою мірою декласований[233], Старицький переймав голос не тільки Некрасова, але й другорядних російських поетів тих часів, — радикальних різночинців. Серед них чимало важив Олександр Боровиковський, син українського поета та байкаря 30-х рр. Учений-юрист, викладач цивільного процесу в Новоросійськім університеті, пізніше сенатор, він лишив по собі пам’ять поезіями, які свого часу не могли з’явитися в леґальній пресі й з приводу яких він сам себе іронічно запитував: «За свои стихитворенья / Ты куда же мнишь попасть: / В Олимпийские селенья, / В полицейскую ли часть?»[234] Його не раз перекладали українською мовою: Грінченко («Про пшеницю»), Франко («Цар природи» — цитата в «Перехресних стежках», «Думи пролетарів»)[235]. З Боровиковського Старицький переклав, між іншим, «К судьям»:
233
Стешенко визначав його, як великого пана, але, здається, більше має рації т. В. Коряк — пор. «Етапи» в книзі «Організація жовтневої літератури». — 1925. — С. 20—23.
234
Кони А. Ф. На жизненном пути, т. І. — СПб., 1912. — С. 506.
235
Филипович П. П. Шляхи Франкової поезії — в книзі «З новітнього українського письменства». — К., 1929.