Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Станом на 1987 рік телевізор був у дев’яти з десяти домогосподарств, і тактика Горбачова напрочуд добре спрацювала: по суті, створивши публічну сферу для напіввідкритої дискусії про проблеми країни та зруйнувавши монополію керівного класу на інформацію, він змушував партію наслідувати його приклад. А ті реформатори всередині системи, які досі не заявляли про себе, могли безпечно висловлюватися і підтримати його. Упродовж 1987‒1988 років генеральний секретар майже всупереч самому собі створював загальнонаціональну підтримку для змін.
Виникли неформальні організації: зокрема клуб «Перебудова», заснований у 1987 році в московському Інституті математики; він, зі свого боку, став поштовхом для «Меморіалу», члени якого присвятили свою діяльність тому, щоб «жила пам’ять про жертв» сталінського минулого. Спочатку самі дивуючись тому, що взагалі існують (зрештою, Радянський Союз усе ще був однопартійною диктатурою), невдовзі вони розцвіли й розмножилися. До 1988 року Горбачова дедалі більше починали підтримувати за межами партії, зокрема громадськість, яка отримала можливість висловлювати власну думку.
Логіка реформаторських цілей Горбачова та його рішення по-справжньому звернутися до країни всупереч консервативним критикам усередині державного апарату змінили динаміку перебудови. Починаючи як реформатор усередині керівної партії, її генсек тепер дедалі більше працював проти неї чи принаймні намагався обійти партійний опір змінам. У жовтні 1987 року Горбачов уперше публічно заговорив про сталінські злочини й попередив, що, якщо партія не відстоюватиме реформи, вона втратить свою центральну роль у суспільстві.
На партійній конференції в червні 1988 року він повторив, що відданий реформі й послабленню цензури, й оголосив про підготовку до відкритих (тобто змагальних) виборів до З’їзду народних депутатів наступного року. У жовтні 1988 року він усунув з посади декого зі своїх головних опонентів, зокрема давнього критика Єгора Лігачова, та був обраний президентом Верховної Ради (тобто головою держави) замість Андрія Громика, останнього з динозаврів. Усередині партії йому все ще протидіяла потужна тилова опозиція; але в країні загалом його популярність була рекордною, і саме завдяки цьому він мав змогу рухатися вперед — і, зрештою, практично не мав іншого вибору[465].
Вибори в травні — червні 1989 року були першими більш-менш вільними виборами в Радянському Союзі з 1918 року. Вони не були багатопартійними (це сталося тільки в 1993 році, коли Радянського Союзу вже не було), а їхній результат був здебільшого визначений наперед, оскільки багато мандатів могли отримати лише висуванці від партії, а конкуренція всередині партії була заборонена; але до З’їзду, сформованого за їхніми підсумками, увійшло багато незалежних і критичних голосів. Те, як вони відбувалися, транслювали на стомільйонну глядацьку аудиторію, а вимоги Сахарова й інших щодо подальших змін — зокрема скинути дедалі більш дискредитовану партію з її привілейованого престолу — не можна було проігнорувати навіть Горбачову, який спочатку не хотів до них прислухатися. Монополія на владу вислизала з рук комуністів, і в лютому за підтримки Горбачова З’їзд радо проголосував за те, щоб викинути з радянської Конституції головний пункт — статтю 6, яка закріплювала за Комуністичною партією «керівну роль»[466].
Внутрішньому перевороту в СРСР у 1985–1989 роках сприяли значні зміни в радянській зовнішній політиці за Горбачова та його нового міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе. Із самого початку Горбачов чітко дав зрозуміти, що має намір зняти із СРСР щонайменше найважчі військові тягарі. Менше ніж за місяць після того, як прийшов до влади, він зупинив радянські ракетні розміщення і, крім того, запропонував не обмежені умовами переговори щодо ядерної зброї, почавши з пропозиції вдвічі зменшити стратегічний арсенал обох супердержав. Уже в травні 1986 року, після несподівано успішного «саміту» з Рейґаном у Женеві (перша з п’яти таких безпрецедентних зустрічей), Горбачов погодився на те, щоб американські «передові системи» виключили з переговорів щодо стратегічних озброєнь, якщо це допоможе їх розпочати.
465
Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним через кілька місяців, у січні 1990 року, за ступенем народної прихильності Горбачов ішов одразу за Петром І, однак дуже сильно відставав і від Карла Маркса, і від Володимира Леніна…
466
Саме Сахаров відкрито порушив це питання, вимагаючи — у прямому телеефірі — скасувати статтю 6 та повернути народним представникам владу, яку партія «вкрала» в 1918 році. Зрештою, Горбачов сам надав Сахарову мікрофон, але було вже пізно.