Після війни. Історія Європи від 1945 року

На партійній конференції в червні 1988 року він повторив, що відданий реформі й послабленню цензури, й оголосив про підготовку до відкритих (тобто змагальних) виборів до З’їзду народних депутатів наступного року. У жовтні 1988 року він усунув з посади декого зі своїх головних опонентів, зокрема давнього критика Єгора Лігачова, та був обраний президентом Верховної Ради (тобто головою держави) замість Андрія Громика, останнього з динозаврів. Усередині партії йому все ще протидіяла потужна тилова опозиція; але в країні загалом його популярність була рекордною, і саме завдяки цьому він мав змогу рухатися вперед — і, зрештою, практично не мав іншого вибору[465].

Вибори в травні — червні 1989 року були першими більш-менш вільними виборами в Радянському Союзі з 1918 року. Вони не були багатопартійними (це сталося тільки в 1993 році, коли Радянського Союзу вже не було), а їхній результат був здебільшого визначений наперед, оскільки багато мандатів могли отримати лише висуванці від партії, а конкуренція всередині партії була заборонена; але до З’їзду, сформованого за їхніми підсумками, увійшло багато незалежних і критичних голосів. Те, як вони відбувалися, транслювали на стомільйонну глядацьку аудиторію, а вимоги Сахарова й інших щодо подальших змін — зокрема скинути дедалі більш дискредитовану партію з її привілейованого престолу — не можна було проігнорувати навіть Горбачову, який спочатку не хотів до них прислухатися. Монополія на владу вислизала з рук комуністів, і в лютому за підтримки Горбачова З’їзд радо проголосував за те, щоб викинути з радянської Конституції головний пункт — статтю 6, яка закріплювала за Комуністичною партією «керівну роль»[466].

Внутрішньому перевороту в СРСР у 1985–1989 роках сприяли значні зміни в радянській зовнішній політиці за Горбачова та його нового міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе. Із самого початку Горбачов чітко дав зрозуміти, що має намір зняти із СРСР щонайменше найважчі військові тягарі. Менше ніж за місяць після того, як прийшов до влади, він зупинив радянські ракетні розміщення і, крім того, запропонував не обмежені умовами переговори щодо ядерної зброї, почавши з пропозиції вдвічі зменшити стратегічний арсенал обох супердержав. Уже в травні 1986 року, після несподівано успішного «саміту» з Рейґаном у Женеві (перша з п’яти таких безпрецедентних зустрічей), Горбачов погодився на те, щоб американські «передові системи» виключили з переговорів щодо стратегічних озброєнь, якщо це допоможе їх розпочати.