Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Крім того, будь-який потенційний економіст-реформатор опинявся перед дилемою яйця і курки. Якщо економічна реформа починалася з децентралізації ухвалення рішень чи надання автономії місцевим бізнесам і скасування директив згори, то як могли виробники, управлінці та підприємці працювати без ринку? Навіть у короткій перспективі дефіциту стане не менше, а більше, якщо кожен дбатиме про самозабезпечення на місцях і навіть створення місцевої бартерної економіки. З іншого боку, не можна було просто оголосити про створення «ринку». У суспільстві, де держава десятиліттями критикувала та вщент розносила «капіталізм» (сам Горбачов уникав будь-яких згадок про ринкову економіку аж до 1987 року, і навіть тоді говорив лише про «соціалістичний ринок»), саме це слово вже містило серйозний політичний ризик.
Реформаторський інстинкт підказував компроміс: поекспериментувати зі штучним створенням кількох привілейованих підприємств, вільних від бюрократичних тягарів і забезпечених надійним постачанням сировини та кваліфікованою робочою силою. Очікувалося, що вони стануть успішними й навіть прибутковими моделями для інших аналогічних підприємств: мета полягала в контрольованій модернізації та поступовій адаптації до ціноутворення і виробництва у відповідь на попит. Але такий підхід був наперед приречений через його засадниче припущення — що влада може створити ефективний бізнес офіційним указом.
Вливаючи дефіцитний ресурс у кілька пілотних сільських господарств, фабрик, заводів і сервісних служб, партія справді могла створити тимчасово життєздатні й навіть номінально прибуткові одиниці — але тільки завдяки масштабним субсидіям і перекриттю кисню іншим галузям, яким пощастило менше. У результаті це спричинило зростання нерівності та розчарування. Тим часом начальники сільських господарств і місцеві директори, сумніваючись у тому, куди дме вітер, убезпечували себе від повернення планових вимог та запасалися всім, що потрапляло їм під руки, на випадок, якщо знову закрутять гайки централізованого контролю.
Для консерваторів, які критикували Горбачова, це була знайома історія. Усі радянські програми реформ з 1921 року починалися однаково і видихалися з тих самих причин, починаючи з Нової економічної політики Леніна. Серйозні економічні реформи потребували ослаблення або скасування контролю. Але це не лише одразу поглиблювало проблеми, які вони намагалися розв’язати, це означало саме те, що було сказано: втрату контролю. А комунізм залежав від контролю; по суті, комунізм був контролем: контролем над економікою, контролем над знаннями, контролем над пересуванням, думкою, людьми. Решта було діалектикою, а діалектика, як старий комуніст пояснював молодому Хорхе Семпруну в Бухенвальді, — «це мистецтво та вміння завжди виходити сухим із води»[462].
Невдовзі Горбачову стало зрозуміло: щоб вийти сухим із води, борячись із радянською економікою, він має визнати, що розв’язати радянську економічну головоломку неможливо окремо від усього іншого. Вона була симптомом ширшої проблеми. Радянським Союзом керували люди, які мали особисту зацікавленість у політичних й інституційних важелях командної економіки; її повсюдні дрібні нелогічності та щоденна корупція були, власне, джерелом їхньої влади й авторитету. Щоб реформувати економіку, партія спершу мала реформувати себе.
Це також навряд чи була нова ідея — періодичні чистки, які влаштовував Ленін та його наступники, зазвичай відбувалися з тією самою проголошеною метою. Але часи змінилися. Радянський Союз, хай який репресивний та відсталий, уже не був убивчою тоталітарною тиранією. Завдяки грандіозним будівельним проєктам Хрущова більшість радянських родин уже жили у власних квартирах. Ці квартири були дешеві, негарні й незручні, однак вони надавали звичайним людям такий ступінь приватності та безпеки, якого не знали попередні покоління: вони вже не були на видноті в інформаторів, а їхні сусіди чи родичі навряд чи здали б їх владі. Для більшості людей доба терору завершилася, тож принаймні покоління Горбачова не могло собі уявити повернення в часи масових арештів і партійних чисток.
462
«Mais c’est quoi, la dialectique?» — «C’est l’art et la manière de toujours retomber sur ses pattes, mon vieux!» (Jorge Semprún, Quel Beau Dimanche (Paris: Grasset, 1980), p. 100.)