Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Наступником Черненка, якого, відповідно, 11 березня 1985 року призначили Генеральним секретарем Компартії, був Михайло Сергійович Горбачов. Він народився на півдні, у селищі Ставропольського краю, в 1931 році та був обраний до ЦК у віці 41 року. Тепер, лише через тринадцять років, він очолив Партію. Горбачов був не лише на двадцять років молодший за своїх попередників, а й за будь-якого американського президента до Білла Клінтона. Його швидкому кар’єрному просуванню сприяв Андропов, який його протегував, і багато хто вбачав у ньому потенційного реформатора.
Реформатора, але навряд чи радикального. Михайло Горбачов був справжнім апаратником. У партії він пройшов шлях від парторга крайкому КПРС Ставропольського територіально-виробничого колгоспно-радгоспного управління до депутата Верховної Ради СРСР (обраний у 1970 році). Новий лідер уособлював багато рис свого комуністичного покоління: він ніколи відкрито не критикував партію чи її політику, а проте перебував під великим впливом і враженням одкровень 1956 року. Утім його сподівання не справдилися через помилки хрущовської доби, репресії та інертність подальших брежнєвських десятиліть.
У цьому сенсі Михайло Горбачов був класичним комуністом-реформатором; невипадково на початку 1950-х на юридичному факультеті Московського університету він близько товаришував зі Зденеком Млинаржем, який пізніше відіграв ключову роль у Празькій весні 1968 року. Але, як і всі комуністи-реформатори того покоління, Горбачов був передусім комуністом і тільки потім — реформатором. Як він пояснював французькій комуністичній газеті L’Humanité в інтерв’ю в лютому 1986 року, комунізм-ленінізм залишився для нього високим і незаплямованим ідеалом. Сталінізм? «Поняття, вигадане противниками комунізму й широко застосоване для дискредитації Радянського Союзу та соціалізму загалом»[461].
Безперечно, так сказав би будь-який генсек радянської партії, навіть у 1986 році. Але Горбачов справді в це вірив, а реформи, які він розпочав, були цілком свідомо леніністичними — або «соціалістичними» — за своїми намірами. Насправді не виключено, що Горбачов міг бути більш ідеологічно переконаним, ніж дехто з його попередників: невипадково, що тимчасом як Микита Хрущов колись сказав свою відому фразу про те, що якби він був британцем, то голосував би за торі, улюбленим закордонним державним діячем Горбачова був іспанець Феліпе Ґонсалес, і саме його версію соціал-демократії радянський очільник із часом почав вважати найближчою до тієї моделі, яку впроваджував він.
Те, що на Горбачова покладали такі надії, свідчило ні про що інше, як про відсутність будь-якої внутрішньої опозиції в Радянському Союзі. Лише партія могла навести лад у тому безладі, який вона створила, і, на щастя, партія обрала своїм лідером людину, яка мала достатньо сил й адміністративного досвіду, щоб спробувати. Бо Горбачов був не тільки нетипово як для високопоставленого радянського бюрократа освіченим і начитаним, а й мав характерну ленінську якість — був готовий піти на компроміс із ідеалами заради мети.
Труднощі, які отримав у спадок Горбачов на посаді генсека КПРС, не були таємницею. Він був вражений тим, що побачив під час поїздок до Західної Європи в 1970-х, і тому збирався одразу кинути всі сили на капітальний ремонт умирущої радянської економіки й розірвання зачарованого кола неефективності та корупції в її хиткому інституційному апараті. Зовнішній борг постійно зростав, оскільки міжнародна ціна на нафту, головну статтю радянського експорту, впала, сягнувши піка наприкінці 1970-х: у 1986 році борг становив 30,7 мільярда доларів, а в 1989-му — 54 мільярди. Економіка, яка впродовж 1970-х так і не виросла, тепер навіть занепадала: радянське виробництво й так відставало за якістю, а тепер навіть кількісно перестало відповідати потребам. Довільно визначені цілі центрального планування, хронічний дефіцит, проблеми з постачанням та відсутність цінових і ринкових індикаторів, по суті, унеможливлювали будь-яку ініціативу.
Відправною точкою для «реформи» в такій системі, як уже давно зрозуміли угорські й інші комуністичні економісти, була децентралізація ціноутворення та ухвалення рішень. Але це натрапляло на майже нездоланні перешкоди. Поза межами країн Балтії практично ніхто в Радянському Союзі не мав жодного досвіду приватного сільського господарства чи ринкової економіки: як виробляти продукт, як визначати ціну товару чи як знайти покупця. Навіть після того, як закон про індивідуальну трудову діяльність, ухвалений у 1986 році, дозволив створювати обмежені (малі) приватні підприємства, було напрочуд мало тих, хто цим користався. Через три роки в усьому Радянському Союзі було лише 300 тисяч підприємців — серед 290-мільйонного населення.
461
Насправді родина самого Горбачова сильно постраждала за Сталіна: обидва його діди були репресовані під час диктаторських чисток. Але новий радянський лідер не визнавав цього до листопада 1990 року.