Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Здається, що Горбачов не до кінця збагнув цей процес. «Товариші, — інформував він партію в 1987 році, — ми можемо упевнено сказати, що національне питання в нашій країні вирішене». Можливо, він і сам до кінця не вірив у те, що говорив; але він точно думав, що деякого послаблення центрального контролю й задоволення деяких найдавніших скарг буде достатньо (наприклад, у 1989 році кримським татарам нарешті дозволили повернутися додому після десятиліть азійського заслання). З’ясувалося, що в континентальній імперії, де понад сто етнічних груп від Балтійського до Охотського морів мали давні образи, про які їх тепер підбурювала говорити гласність, це було серйозною помилкою.
Неадекватна відповідь Горбачова на вимоги далеких окраїн Радянської імперії не має дивувати. Горбачов від самого початку, як ми пам’ятаємо, був «комуністом-реформатором», хоча й дуже незвичайним: він співчутливо ставився до потреби змін та оновлення, але не хотів підважувати основних догматів системи, у якій виріс. Як і інші представники його покоління в Радянському Союзі та інших країнах, він щиро вірив, що єдиний шлях до покращення лежить через повернення до ленінських «принципів». Радянському лідеру дуже пізно спало на думку, що сам проєкт ленінізму міг бути хибний — лише в 1990 році він нарешті дозволив друкувати в СРСР відверто антиленінських письменників на кшталт Олександра Солженіцина.
Дух ранніх цілей Горбачова можна проілюструвати на прикладі неповторного характеру новоявленої офіційної терпимості до попмузики, роз’ясненої в газеті «Правда» в жовтні 1986 року: «Рок-н-рол має право на існування, але тільки якщо він мелодійний, має сенс і гарно виконується». Це саме те, чого прагнув Михайло Горбачов — мелодійного, змістовного і гарно виконаного комунізму. Можна було здійснювати необхідні реформи й надавати доцільні свободи, але нерегламентованої вольності бути не могло: навіть у лютому 1988 року влада все ще грубо придушувала діяльність незалежних видавництв та друкарень.
Однією із цікавих особливостей комуністів-реформаторів було те, що вони завжди розпочинали з донкіхотської мети реформувати одні складові своєї системи й не чіпати інших: наприклад, запровадити орієнтовані на ринок стимули і водночас залишити механізми центрального планування, або ж дозволити більшу свободу самовираження, але зберегти монополію партії на правду. Проте в частковому реформуванні або реформі одного сектору окремо від інших уже була закладена суперечність. «Керований плюралізм» чи «соціалістичний ринок» були приречені від самого початку. Щодо ідеї про те, що «провідну роль» Компартії можна було зберегти, тоді як сама партія лише позбудеться патологічних метастазів, які дали сімдесят років абсолютної влади, то вона свідчить про певну політичну наївність з боку Горбачова. В авторитарній системі влада неподільна: варто поступитися частиною — і зрештою втратиш усе. Майже чотири століття тому монарх Якоб І з династії Стюартів розумівся на цьому значно краще — його лаконічна відмова шотландським пресвітеріанам, які протестували проти влади його єпископів, звучала так: «Немає єпископа — немає короля».
Урешті-решт Горбачов та його контрольована революція залишилися на узбіччі через масштаб суперечностей, які вони створювали. Озираючись назад, він з дещицею жалю відзначив: «Звичайно, мене засмучує те, що я не зміг утримати весь процес перебудови в рамках своїх намірів». Але наміри були несумісні з рамками. Щойно стійкого опору цензури, контролю та репресій не стало, усе похідне в радянській системі — планова економіка, публічний дискурс, партійна монополія — просто розвалилося.
Горбачов не досягнув своєї мети — реформованого та ефективного комунізму, позбавленого своїх недоліків. Це навіть можна назвати цілковитою поразкою. Проте його досягнення вражали. В СРСР не було незалежних чи навіть напівавтономних інститутів, від імені яких могли мобілізуватися критики й реформатори: радянську систему можна було демонтувати лише зсередини та шляхом ініціативи згори. Запровадивши спочатку першу маленьку зміну, а потім ще і ще, Горбачов дедалі більше підточував ту саму систему, нагору якої піднявся. За допомогою широких повноважень партійного генсека він зруйнував партійну диктатуру зсередини.