Коротка історія семи вбивств

У кімнаті зо хвилину панує тиша, а тоді хтось викрикує щось на адресу «білого бомбоклата» — і кидається слідом за ним у двері. Але той уже й слід забрав за собою. Пух — і нема.

Дехто каже, що то навідувався диявол власною персоною. Але надворі грудень тисяча дев’ятсот сімдесят шостого, і якщо раста не працює на ЦРУ, то це робить хтось інший. Я питаю охорону, як вони його пропустили, а вони знизують плечима: він просто пройшов повз них з таким діловим видом, ніби він — куди важливіша за них особа, таким, що вони не могли не пропустити. Мені це відомо, Співакові це відомо. Ніхто з такою шкірою, як у нас, не торкнеться до тих, у кого шкіра, як у отого. Співак тепер підозрює всіх, навіть мене, гадаю. Моє ім’я замішане з ЛПЯ, і всі вже вважають, що це ЛПЯ працює на ЦРУ, особливо після того як з порту зник вантаж нібито не зброї: пух — і нема. Але цей білий парубійко не погрожував Співакові й не застерігав його, щоб той скасував концерт за мир, — як інші, що телефонують і хекають у трубку, або надсилають телеграми, або залишають в охорони записки, або стріляють у повітря, коли проносяться повз будинок на байках. Співак не боїться нікого, хто погрожує йому в обличчя.

Але він не говорить про те, про що остерігаюся сказати я. Що все повертається до мене. Я найпоганіша людина в Копенгаґені. Але ця «поганість» нині вже нічого не означає. Погане не може змагатися з підступним. Погане не може змагатися зі злим. Я бачу, що мене — як бика — виводять на відкрите пасовисько, і всі на мене дивляться, бо політика — це нова гра, і в неї повинна грати інакша людина. Політики приходять пізно вночі поговорити з Джосі Вейлзом, а не зі мною. Джосі Вейлза я знаю. Я був тут тисяча дев’ятсот шістдесят шостого року, коли вони, ці політики, вирвали з Джосі душу, — але тільки йому відомо, що туди вклали натомість.

Що ж до інших людей, то білий чолов’яга з Америки і білий чолов’яга з Ямайки (навіть не білий — араб, який трахає англійську блондинку, щоб їхні діти були повністю вільні) — вони теж погрожують Співакові. Все тому, що Патлач хоче співати свої гітові пісні та висловлювати свою думку. Навіть тепер ніхто не знає, звідки прийшов той білий парубійко, і ніхто його більше не бачив — ні в посольстві, ні в «Мейфері», ні в жодному клубі — «Ямайці», в «Ліґені» чи «Поло» — в жодному місці, де білі іноземці тусять з місцевими білими. Може, він тут навіть не живе, а просто прилетів заради того єдиного завдання. Відтоді сек’юриті на вході подвоїли, але потім нашу охорону змінив загін «Ехо». Будь-які охоронці кращі за поліцію, але охоронцям від ННП я не довіряю.

Чоловік, який знає, що має ворога, мусить постійно бути напоготові. Чоловік, який знає, що має ворога, мусить спати з одним розплющеним оком. Але коли чоловік має надто багато ворогів, він незабаром зводить їх усіх до одного рівня, забуваючи розрізняти, і починає вважати, що кожен ворог — це той самий ворог. Співак про білого зайду й не згадує, а я от думаю про ньо’о весь час. Якось я запитав Співака, яким був той білий парубійко, а він на це тільки руками розвів. «Як білий парубійко», — каже.