Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

до училища автобусом. Знову комсомольські збори, обговорення

«самоволки» — найтяжчої провини для курсанта. В дивізіоні

пересвідчились, що в групі не мали наміру зірвати навчання.

Занадту самовпевненість укупі з легковажністю виявили

курсанти, назавжди буде для них уроком «прогулянка» без вміння

по-справжньому орієнтуватися в поході.

Комітет комсомолу і цього разу відрядив посланців до

начальника училища. Володимир Олексійович Лобода щойно прийняв

командування. Вдача нового начальника була для хлопців

загадкою. Але тепер комсомольці твердо настроїлися на

боротьбу. Хоч не довелося її розпочинати. Полковник Лобода

ситуацію зрозумів, погодився з думкою зборів: пережите в лісі

для курсантів — достатнє покарання.

Справжнє щастя, що в училищі переважає доброзичливий

настрій, що вимогливість до курсантів уже не схожа на

причепливість, що з більшістю викладачів і командирів —

цікаво. Дуже цікаво і на навчанні, і поза ним. І що в групі

теж підібрались здебільшого хороші хлопці: і ровесники, і

старші.

«Я не певен, що у Володимира Правика після училища все було

гаразд на службі. Мабуть, він сварився з начальством, бо як

начальник чати горою стояв за особовий склад. Ці якості нам

усім цілі три роки прищеплював командир групи. Всі, хто його

розумів правильно, зараз, напевне, працюють так. А Володя

Правик умів правильно розуміти інших. Я з цим, на жаль, запізнявся. Нашим командиром був Володя Вербицький. Для нашого

виховання він зробив дуже багато, можливо, не до кінця

розуміючи це. Я зрозумів його, коли почав самостійно працювати

з людьми. А тоді, під час навчання, я з ним не ладив, норовився. Пригадую, він навіть був проти, коли мене обирали

секретарем комсомольської організації на першому курсі. Потім

мене переобрали, а ми з ним все ще часто не дотримувалися

спільної думки.

Володя Вербицький ще до училища пройшов так звану чоловічу

школу. Служив в армії, працював у пожежній охороні. А ми були

ще зовсім зелені. Пташенята. Пам’ятаю, він нам говорив: «Не

можна догоджати своєму начальству і водночас бути справедливим

начальником для своїх підлеглих. Треба обирати щось одне». Він

ще так говорив: «Якщо не знаєш, як діяти за даних обставин, дій так, як підказує твоя совість. А наслідки цих дій

покажуть, чи є вона у тебе взагалі». Сам він ніколи не брехав, завжди діяв справедливо.

Яка у нас взагалі була обстановка в училищі? З часом погане

забувається, в пам’яті лишається насамперед хороше... З

основних дисциплін викладання ведеться відмінно. Вважаю, ми

всі розпочали службу з міцними знаннями. Досі з вдячністю

пам’ятаю викладачів з пожежно-спортивної підготовки, пожежної

тактики, пожежної профілактики, будови пожежних автомобілів.

Часто згадую нашого першого замполіта Олександра

Олександровича Собчука...»

З листа Леоніда Гаращенка,

нині начальника чати воєнізованої пожежної

частини № 9 міста Томська.