Втомлені гори

Хоч народ стояв ще на нозі одній. Пан Кравчук як глянув на червоний мак, Зрозумів, нарешті, що робив " НЕ ТАК!" 5.2.2005 р. ГІДНІСТЬ Я не хочу, щоб думали всі так, як я, Але є поняття для всіх спільні: Це коли у людей за народ, за свій край Є єдина і гордість, і гідність. Це якраз та зернина, з якоє ти зріс, Звідки велич твоя, звідки сила, Сила та, що постійно душив комуніст, Щоб, не дай Бог, його не скосила! І цей новий божок все хотів помінять: Спарувати ведмедя з козою, Щоб все літо давала коза молоко, А копита смоктала зимою. Є ще й досі такі, що хотять змінить світ, І все поле засіять брехнею, Але світ вже не той, і вже люди не ті, Щоб могли подружитися з нею. 19.5.1997 р. ВОРОГИ Скільки їх у модненьких краватках Тільки те і роблять, що сопуть, І не сплять ті генії ночами, Думають: кого б і ще надуть. Бо на світ для того народились, Щоб придумать якнайбільше зла. Хоч, як глянуть, – ніби янгелочки, І не скажеш – схожий на козла. Люди! Побратими! Не дрімайте! І не вірте в посмішки братви, Всі вони уміють гарно говорити, А насправді – наші вороги. 8.7.1990 р. ОТАК І ВИЖИВАЛИ Менше платили – більше крали, Отак всі люди й виживали. 6.8.2000 р. ГОЛОДОМОР В голові, як в танку – глухо. В животі – голодомор. Ну а слуги цідять "Віски", П’ють "Шампанське" і "Кагор". На своїх шикарних віллах, Мов на фермах, доять фей, В кожного по дві-три фірми, А самі гудуть в хокей. Пропивають Україну, Пропивають і Дніпро, І нема нікому діла, Як там їх сусід Петро? І кому жалітись будеш, Як з них кожен – прокурор? Про яких в народі кажуть В нас російським словом: "вор". О, машина ти залізна! О, наш батьку отаман! І коли ж уже, нарешті, Свій напхаєш барабан? Скільки ж можна грабувати, Скільки ж можна люд дурить? Чи пора сокиру брати, Щоб ганьбу цю кров’ю змить? А бандити-президенти Там, де пальми шелестять, Розробляють нові плани, Щоб іще щось з голих знять? 25.12.1997 р. ЗАСИДІЛИСЬ Всі рвачі біля корита А тому вони й еліта. Бо хто всівся на коні – Замовляє той пісні. То ж чекай, браток, і диш, Поки вже одержиш шиш. 31.1.2000 р. СОЛОВКИ Біля хати зажурились І притихли ясени. Як згадаю про минуле, Хоч сьогодні хорони. Роки-роки молодії, Ніби в полі скакуни, Хто ж мені сьогодні скаже, Де поділися вони? Над лісочком Місяць сходить, Над лісочком сплять віки, А мені ще й досі сняться – Магадан і Соловки. 18.10.1997р. НА НИВКАХ Прощай, мій парк, – куточок райський, Тебе, як жінку, полюбив, Бо у твоїх озерах синіх Свою я молодість лишив. Прощай! Люблю і незабуду Твою небесну я красу, І якщо в Києві ще буду – Обов’язково навіщу! 26.6.1992 р. ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ Іду із тяжкої роботи, Із втоми викручую сміх, Бо сміх – то здоров’я нації, І мусить він бути для всіх. Сміх – то є згусток енергії І вибух незвіданих сил, З яких в нас пульсують спермії, Щоб світ наш у ніжності жив. Іду із тяжкої роботи, Із втоми викручую сміх, І стогнуть під вечір чоботи, Які я знімаю з ніг. 16.10.2001 р. ІНТЕЛІГЕНТ В студентських гуртожитках Від КУНГа й КаПеІ Студентки і студенти Якісь глухонімі: Ні здрастуй, ні бувайте, Ні шість тобі, ні п’ять, Пройдуть, як без’язикі Й не знаєш, що казать. Отож, дивлюсь і думаю: І це – інтелігент, Це той, що завтра буде, Можливо, Президент. Це той, якому завтра Довіримо Дніпро, Довірим Україну І все своє добро. І що з такого генія Ти завтра зможеш взять, Як він уже сьогодні Пройде – й ні шість, ні п’ять? Якщо уже сьогодні Для нього ви – ніхто, Хоч ви його наставник, Фундамент і пальто.