Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Через кожні 49 років[238] настає літо милосердя, коли вся нерухома власність повертається в руки її перших власників (згідно з початковим планом, відповідно до якого країну було розділено між окремими племенами, які прийшли в Ханаан)[239]. У ювілейному році треба було прощати борги[240], а ізраїльтяни, які через свої борги опинилися в рабстві, мали вийти на свободу[241]. До речі, на цей рік також скасовували обов’язок сплачувати податки.

На ці положення можна дивитися як на тогочасний антимонопольний та соціальний запобіжний захід. Очевидно, економічна система вже тоді мала тенденцію до нагромадження багатства, а отже, й сили. Здається, такі положення мали би перешкоджати цьому процесу (без необхідності в регуляційному органі). П’ятдесят років приблизно відповідає середньому віку тогочасних людей, тому, очевидно, мало би йтися про ліквідацію проблеми заборгованості, що переходить з покоління в покоління. Нащадок бідного батька чи батька, що вліз у борги, отримував назад свою ділянку та міг почати господарювати заново. Огріхи батьків (погане господарювання) уже не звалювалися на голови їхніх синів та доньок. Так само й успіхи не успадковувалися лінійно, як у звичайній економічній системі. У шумерському Кодексі Хамурапі була схожа практика: регулярно прощалися борги, до того ж кожні три роки[242]. Це дуже цікаве спостереження, тому що здається, що в найстарших суспільств, які (з легкою підозрою) схвалювали позику під відсотки, разом з тим були й інструменти милосердя, які анульовували борги (через певний час)[243]. Тобто коли потрібно було «продати» землю, це був не продаж, а оренда. Ціна (оренда) нерухомості залежала від того, через скільки років буде милосердне літо. Отже, тогочасні люди усвідомлювали, що вони можуть обробляти землю, але в останній інстанції ми все ж усього лиш «гості та зайди», які тільки на деякий час орендують цю землю. Значить, усю землю й багатство нам дає Господь. «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її»[244]. Тому людина на землі — лише орендар, а весь маєток — тимчасовий. За оренду потрібно розраховуватися, платячи десятини та дотримуючись законів, визначених Господом. Літо милосердя — це нагадування про те, що земля насправді не належить її людським власникам.

У році того ювілею вернетесь кожен до своєї посілости. А коли продасте що своєму ближньому, або купите з руки свого ближнього, не обманюйте один одного. За числом років по ювілеї купиш від ближнього свого, за числом років урожаю він продасть тобі.