Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Ще одна цікавинка. Взагалі першу згадку про першу грошову операцію, яка згадується в Старому Завіті, ми знайдемо в історії про Авраама, з якою пов’язаний також досить дивний випадок. Ідеться про продаж поля, яке Авраам купує в хетейців, щоб поховати там свою дружину Сару[268]. Проте хетейці хотіли його подарувати, а не продати. Аж до цього місця всі задокументовані в Старому Завіті майнові операції були негрошовими, а майнові права змінювалися через дар[269]чи силою (Авраам отримує досить великий військовий трофей від королів, які напали на Содом і Гоморру)[270]. І під час цієї першої грошової операції Авраам наполягає, що хоче купити поле за «гроші повної ваги», і відмовляється від пропозиції подарувати йому місце для гробу, та ще й двічі. Аж дивно, наскільки детально описується цей процес, і при цьому ані словом ніхто не обмовляється про саму ціну. Про символіку подарунків ми поговоримо трохи далі в розділі, присвяченому християнству.
З первісним кредитом, тобто грошима, нерозривно пов’язані відсотки. Для євреїв проблема відсотків була соціальною темою: «Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви»[271]. Дискусія про те, чи це гріх — брати лихву, чи ні, тривала тисячоліття. У Старому Завіті на євреїв поширюється очевидна заборона обкладати відсотками їхніх братів-євреїв.
Не будеш позичати братові своєму на відсоток срібла, на відсоток їжі та всякої речі, що позичається на відсоток. Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичиш на відсоток, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всьому, до чого доторкнеться рука твоя на тій землі, куди ти входиш на володіння її[272].
Християни пізніше цю заборону поширили й на себе, і досить довго брати відсотки за позику було заборонено й публічно каралося. Хай там як, часом позичати доводилося кожному, а без відсотків ніхто би не позичив. А оскільки християни нечистим народом вважали саме євреїв (ще один приклад парадоксу історії), тому християнські авторитети дозволяли, чи радше схвалювали те, що євреї позичають під відсотки. Адже це була одна з тих небагатьох професій, яку вони могли виконувати в середньовічній Європі.
Зрештою, яскраве свідчення про це нам залишив Вільям Шекспір у п’єсі «Венеціанський купець», де один з основних анти(героїв) — це єврей Шилок, який у разі несплати позики хоче в заставу фунт м’яса з тіла поручителя. Євреї у Венеції у IV столітті були кредиторами. Як зауважив економічний історик Ніал Ферґюсон, коли Шилок говорить про Антоніо: «Антоніо хороша людина», він має на увазі не його моральні якості, а здатність виплачувати (і все одно він страхує ризик, який усе ще лишається, немонетизованим способом, а саме фунтом його м’яса). Це було якраз у ті часи, коли євреї навчилися виконувати це ремесло краще, ніж будь-хто інший. Зрештою, термін банк походить від італійського banci, тобто лавки, на яких сиділи єврейські кредитори[273].
268
Книга Буття 23:3-16. «І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хето-вим, говорячи: Я приходько й захожий між вами. Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого. І відповіли сини Хетові Авраамові, та й сказали йому: Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас! У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою. Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою. І встав Авраам, і вклонився народу тієї землі, синам Хетовим, та й промовив до них і сказав: Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового, і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу. А Ефрон пробував серед Хетових синів. І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи: Ні, пане мій, послухай мене! Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі. Поховай небіжку свою. І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі, та й сказав до Ефрона, так що чув був народ тієї землі, говорячи: Коли б тільки мене ти послухав! Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою. А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому: Пане мій, послухай мене! Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою? А небіжку свою поховай! І послухав Авраам Ефрона. І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги».
269
Авраам отримує великі дари від Авімелеха, якого він увів в оману тим, що говорив про свою дружину Сару, що це його сестра: «І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сару, жінку його. І сказав Авімелех: Ось край мій перед обличчям твоїм, осядь там, де тобі до вподоби. А Сарі сказав: Ось тисячу секлів срібла я дав братові твоєму. Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою. І перед усіма ти оправдана» (Буття 20:14-16).
270
Там само, 14.
271
Вихід 22:24.
272
Повторення Закону 23:20-21; див.: Левит 25:36-37, Єзекіїль 18.
273
З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 35.