Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Однак євреї ставилися обережно не лише до відсотків, але й до боргів загалом. Окрім уже згаданого прощання боргів, існували й чітко визначені рамки, за які не можна було заходити при встановленні поруки чи несплаті боргів. Не можна було допускати, щоб хтось влазив у борги настільки, щоб це загрожувало йому втратити джерело своїх засобів для існування: «Ніхто не візьме в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя жорен, бо він душу взяв би в заставу»[274].
Проте повернімося до старозавітної заборони вимагати відсотки. Початково її задумували як соціальний інструмент. Тоді позичали бідні, у яких не було іншої можливості, тобто йшлося про соціальні позики (на відміну від нашого часу, коли ми позичаємо не через необхідність, але для достатку). Коли ж бідний позичає з нужди, його б не мали ще більше обтяжувати відсотками.
А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш його, приходько він чи осілий, і житиме він із тобою. Не візьмеш від нього лихви та прибутку, і будеш боятися Бога свого, і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї[275].
Проте упродовж історії значення позики змінилося, і позичали, зокрема, багаті для подальшого інвестування, так само як це було в випадку Шилока та поручителя Антоніо (Антоніо був купцем, його багатство саме десь пливло в морі). Але в такому випадку забороняти відсотки вже не мало великого етичного сенсу. Про щось подібне пише й Фома Аквінський. Саме в роки його життя почала послаблюватися сувора заборона позичати з лихвою, частково й його заслугами.
Сьогодні гроші та борг зайшли так далеко та досягли такого домінантного становища в суспільстві, що, оперуючи боргом (фіскальна політика), відсотком чи грошовим резервом (монетарна політика), можна до певної межі впливати на ситуацію в суспільстві загалом. Гроші більше не відіграють лише своєї класичної ролі (засіб обміну, носій цінності тощо), проте й мають значення набагато більше, сильніше: вони можуть стимулювати, підганяти (чи, навпаки, сповільнювати) всю економіку. Існує навіть одна економічна школа, яка слово «гроші» винесла собі в назву, — монетаризм. Відповідно до вчення цієї школи, яку представляє, зокрема, Мільтон Фрідман, управління грошовими резервами — це первинний спосіб регулювання економічної активності. Подібні процеси можуть відбуватися лише в високо монетарному суспільстві, ключовою характеристикою якого є залежність від боргів та відсотків.
До речі, купюри та монети (тобто символічні носії оборотних засобів) нам не належать[276]. Це власність національних банків, тому, наприклад, ми не можемо їх знецінювати (чи навіть їх друкувати, тут конкуренція взагалі не діє)[277]. Ба більше: ви не можете вирішити не приймати гроші, не схвалювати їх, не поважати.
Гроші як енергія, а ВВП як внутрішній борговий продукт
Розпочнімо з того, що осудливе ставлення до лихви було прерогативою не лише старозавітної релігійності. У цього явища сильна антична традиція, яка походить ще з-під пера Аристотеля. Аристотель засуджував відсотки[278] не лише з моральної точки зору, але також і з причин метафізичних. Фома Аквінський теж розділяв схожі побоювання щодо відсотків і стверджував, що час нам не належить, а отже, ми не можемо претендувати на відсотки.
І саме цей зв’язок грошей та часу дуже цікавий. Адже гроші можна вважати енергією, яка вміє подорожувати, окрім усього іншого, ще й в часі. Ця енергія дуже корисна, але водночас і небезпечна. Куди б ви її не помістили в часопросторовому континуумі, всюди почне щось відбуватися. Гроші як форма енергії можуть подорожувати в трьох вимірах: соціально-вертикально (той, у кого є капітал, позичає тому, у кого його немає, покупець — продавцеві і т. д.), горизонтально (швидкість і вільність горизонтального, тобто географічного руху стала супровідним явищем — чи рушійною силою? — глобалізації). Проте гроші можуть (на відміну від людей) рухатися і в часі. Просте й швидке переміщення грошей у цьому третьому вимірі простору якраз і можливе завдяки відсоткам. Гроші — це абстрактний конструкт, а тому їх не пов’язує ані матерія, ані простір, ані навіть час. Тобто гроші ніби й не існують у матеріальній дійсності, вони існують на іншому рівні, на рівні загальноприйнятої (й утримуваної за рахунок довіри) соціальної фікції. Буде достатньо слова, наприклад, письмової чи усної обіцянки («починайте працювати, я заплачу»), і в Дубаї почнеться будівництво велетенського хмарочосу. Звісно ж, банкноти й монети не можуть подорожувати в часі, але це лише символи, матеріалізація чи інкарнація маленької частини цієї енергії. Завдяки цій властивості грошей ми можемо енергетично розкрадати майбутнє на користь сучасності. Борг уміє переміщати енергію з майбутнього в сучасність[279]. І навпаки, заощадження можуть акумулювати енергію з минулого в сучасне чи майбутнє. Фіскальна й монетарна політика — це ніщо інше, аніж розпоряджання цією енергією.
274
Повторення Закону 24:6.
275
Левит 25: 35-37.
276
«Ми починаємо сприймати гроші всього лиш як засіб для отримання великих багатств, як безпосередньо саме багатство... Оскільки більшість людей не мислять свого життя інакше, ніж у гонитві заробляння грошей, уважаючи це найзвичнішою ціллю всіх своїх зусиль, часом складається враження, що всі втіхи в житті так чи інакше пов’язані з наявністю певної суми грошей: і згодом вони зі звичайного засобу та передумови перетворюються в кінцеву мету. Але коли цієї мети нарешті вдається досягти, приходить та сама смертельна нудьга та втома... адже гроші — це всього лиш міст до кінцевих цінностей, а на мості не можна жити». (З кн.: Simmel, Georg. Penize v modern kulture a jine eseje.)
277
Хоча Ф.А. Гайєк, наприклад, хотів, щоб кожна інституція друкувала свої гроші, які б потім між собою конкурували. Про це ж говорить і Сокол (див.: Sokol. Moc, penize a prävo).
278
«Тому з цілковитою підставою до лихварства ставляться з ненавистю, бо воно робить гроші предметом власності, усуваючи таким чином їхнє призначення, задля чого їх було впроваджено. Адже мета грошових знаків — проводити обмін. Отримування ж відсотків призводить до збільшення грошей, тому й назва цього збільшення — приплід... тому таке наживання статку є в основному протиприродним» (див.: Аристотель. Політика, 1258a39-1258b7).
279
Трохи перебільшуючи, можна було б сказати, що гроші можуть зробити те саме, що й алкоголь, який наділено схожою особливою силою. Він не в силах загалом підняти настрій чи додати енергії, але вміє перемістити енергію з наступного дня. Іншими словами, «енергетична цінність» вихідних — це константа, та тільки шматок її перемістився з майбутнього (ранок суботи) в сучасність (вечір п’ятниці). Алкоголь, так само як і грошовий борг, висмокче енергію з ранку суботи й перемістить її, інвестує в вечір п’ятниці. І в нас відразу з’являється стільки енергії, що ми аж починаємо поводитися інакше, не як зазвичай. Ми відважніші, більше споживаємо, забуваємо про рамки... просто розважаємося. Алкоголь уміє переносити енергію тільки на невеликі часові дистанції, тоді як гроші вміють переносити енергію на набагато більші відстані.