Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Окрім вдів та сиріт, Старий Завіт бере також під свій соціальний захист і переселенців[256]. На них мали поширюватися ті самі правила, що й на ізраїльтян — не можна було їх дискримінувати за їхнє походження: «Суд один буде для вас, приходько буде як тубілець. Бо Я Господь Бог ваш!»[257]. В іноземців було таке саме право підбирати залишки, як і в будь-якого ізраїльтянина. Що також цікаво, у Біблії іноземці жодного разу не називаються приходьками чи чужинцями, чи будь-яким іншим неприємним словом[258]. Усюди вони згадуються як гості. І в цьому контексті досить часто звучить нагадування для ізраїльтян, що й вони колись були рабами в Єгипті. Вони ще пам’ятають про свої найгірші часи, а тому повинні люб’язно ставитися до своїх рабів, а тим більше до гостей. «А виноградника свого не вибереш до решти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, для вбогого та для приходька позостав їх»[259].
Усі описані вище правила свідчать про те, що спільнота та її співдружність відіграють центральну роль у єврействі. Однак маючи стільки обов’язків, досить складно добитися їх реального виконання. Тому в тих випадках, де це можливо, виконання обов’язків відбувається поступово, шар за шаром. У Талмуді благодійна діяльність ділиться відповідно до кількох цільових груп з різним ступенем пріоритетності, які розміщаються, можна сказати, згідно з правилом субсидіарності.
Юдаїзм розрізняє різні ступені відповідальності щодо нужденних.
При тлумаченні обов’язку позичати гроші нужденним (Вихід 22:24) з Талмуду випливає, що перший обов’язок кожної людини — забезпечити фінансово членів своєї родини. Забезпечивши їхні потреби, людина повинна попіклуватися про потреби свого міста. І лише потім, забезпечивши потреби свого міста, людина повинна піклуватися про інші міста (Baba Mezia 71a)[260].
Найяскравіше ці відмінності проглядаються на прикладі обов’язків щодо по-різному суспільно віддалених груп, зокрема у випадку позичання під процент, де лінією розмежування є (не) приналежність боржника до єврейської спільноти.
Абстрактні гроші, заборонені відсотки й наша бо(р)гова епоха
Складається враження, що сучасний світ базується на грошах та боргах і, можливо, колись ми увійдемо в історію як боргова епоха. І в майбутньому всі з великим зацікавленням стежитимуть за розвитком цього процесу. Гроші, борг, відсотки — це все те, без чого ми вже навряд чи уявляємо суспільство. Кейнс навіть вважає відсоткову ставку та накопичення капіталу рушійною силою сучасного прогресу[261]. Проте вже на самому початку їхній розвиток був тісно пов’язаний з етичними правилами, вірою, символікою та довірою.
Перші гроші були в формі глиняних табличок, на які в Месопотамії записували борги. Борги були переносними, тому борги перетворилися в оборотний капітал. Зрештою, «зовсім невипадково, що англійське слово credit, кредит, походить від латинського credo, вірю»[262]. До нас дійшли таблички, написані ще п’ять тисяч років тому, і таким чином стали найдавнішими писемними пам’ятками, які збереглися до нашого часу. Монети з’явилися лише в 600 р. до н. е., їх знайшли неподалік від храму Артеміди в місті Ефес. Монети нічим особливо не відрізнялися від сучасних, на них було зображення лева, обличчя богині Артеміди чи сова. У Китаї монети запровадили лише в 221 р. до н. е[263]. До певної міри навіть можна сказати, що початковою валютою був кредит, тобто довіра. Вона упредметнюється, матеріалізується, втілюється в монетах, але ж очевидно, що «гроші — це не метал», навіть якщо це дуже рідкісний метал, мова йде радше про «матеріалізацію віри»[264], а гроші взагалі не мають нічого спільного зі своїм носієм (металом, глиняною табличкою чи папером). «Гроші — це питання довіри, чи навіть віри»[265]. Це дуже гарно передає чеське слово на позначення кредитора, věřitel, що дослівно означає «той, хто вірить (боржникові)». Гроші — це чистий соціальний абстракт. Це суспільна домовленість, неписаний договір[266]. Використання золотого стандарту має те ж значення, що й використання глиняного стандарту. Ще первісні народи зрозуміли, що валюта, засіб обміну, немає зі своїм носієм абсолютно нічого спільного. Інколи метали бувають носіями довіри, але так само це може бути й земля. Земля, найпоширеніший «товар», який є всюди, лежить у нас під ногами — ця сама земля, «порох землі», з якого в Старому Завіті Бог створив Адама. Перша людина й перший гріш були плодами пороху землі[267].
252
1 Самуїла 2:8.
253
Приповісті 14:31.
254
Там само, 21:13.
255
Вихід 22:20 (21).
256
Левит 25:47.
257
Там само, 24:22.
258
В українському перекладі все ж використовується слово «приходьки», тоді як у чеському — «гості» (прим. перекл.)
259
Там само, 19:10.
260
З кн.: Pava, Business Ethics: A Jewish Perspective, 92.
261
Почалася сучасна епоха; мені здається, що вона почалася разом із накопиченням капіталу в XVI ст. Я вважаю (з огляду на причини, якими не хочу обтяжувати цю дискусію), що вихідними факторами для цього стало зростання цін та спровоковане ним зростання прибутків. Своєю чергою, ці фактори пов’язані з появою золота та срібла, що його іспанці привезли з Нового Світу в Старий. І з цього часу приспана сила накопичення за складним відсотком прокинулася й повернула собі колишню силу, яку зберігає аж до наших днів. А сила накопичення, з якою діяв складний відсоток упродовж двох століть, вражає уяву. (див.: Keynes. Economic Possibilities for Our Grandchildren.)
262
З кн.: Ferguson. The Ascent of Money, 31.
263
Там само, 25 і 28.
264
Там само, 31.
265
Там само.
266
Цим самим гроші дають змогу об’єднати й великі спільноти. Завдяки грошам ми можемо довіряти і людині, яку ми не знаємо, але яка поважає ті ж самі (грошові) цінності. «Тож зрештою це саме гроші сформували між людьми незрівнянно більше зв’язків, ніж було будь-коли до цього...», — як пише Георг Зіммель у своєму есе «Гроші в сучасній культурі», с. 12. Те, що гроші певним чином інституціоналізують довіру, проявляється в різних орнаментах, знаках і символах, якими й до сьогодні рясно всіяні банкноти й монети. Це певні «святі» символи державності, наших святих чи відомих історичних діячів. А банкнота чи її користувач ніби «присягають» на цих авторитетах: цим я вірю, цих поважаю, а цих я приймаю.
267
Див.: Simmel. Philosophie des Geldes.