Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Єврейська віра пропонує компромісний варіант:

Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду![215]

Іншими словами, існують чіткі (екзогенно) встановлені правила, яких потрібно дотримуватися, які не можна порушувати. Проте в межах цих кордонів можна й навіть потрібно покращувати свою корисність. Якщо говорити термінами сучасної мейнстрімної економіки, індивіду радять провести оптимізацію корисності, яка лімітується бюджетними обмеженнями. Іде заклик до обмеженої оптимізації. Існує також певний симбіоз між легітимністю пошуків власної вигоди (тобто насолоджування життям) та дотриманням правил, які не обговорюються та які не є предметом оптимізації. Релігія Старого Завіту не сприймалася як аскетична віра, що забороняє земні радощі. Навпаки, людині було дано цей світ чи, якщо хочете, життя, щоб вона черпала з нього корисність. Проте здобування вигоди для себе не може шкодити екзогенно встановленим правилам. «Завдання юдаїзму — тренувати та виховувати безмежне бажання багатства так, що ринкова активність та споживання діяли в межах Богом встановленої моралі»[216].

Пізніше християнство знову повернулося до більш аскетичного погляду[217] на пошуки корисності, тобто насолоджування життям. Серед багатьох інших хорошим прикладом може стати притча про Лазаря:

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи.

Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!.. Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.[218]