Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Книжка принесла Лаутерпахтові ширше визнання і, у вересні 1928 року, посаду молодшого викладача права у LSE. Макнейр вважав, що його учневі пощастило з вибором країни. «Я не думаю, що поза межами спорту і фондової біржі хтось дуже переймається почуттями окремих іноземців», — пояснював він, мабуть, виявляючи оптимізм, попри те, що тоді у парламенті і пресі були «сильні антиіноземні настрої». «На щастя для нас, — вважав Макнейр, — Лаутерпахт обрав для життя Британію»{142}. Однак Макнейр кпив з його континентальних претензій. «Для чого вживати слово “норми”, — питав він, — надто “зарозуміле” для британського обивателя?» Практичний Макнейр заохочував Лаутерпахта до роботи судовим адвокатом і радив пристосуватися до юридичного життя Лондона, аби охопити і цей фронт. Цього було досягнуто, але лише до певної межі (1954 року проти Лаутерпахта як кандидата на посаду судді Міжнародного суду ООН від Британії безуспішно, як це згодом виявилося, виступив генеральний прокурор, член парламенту, сер Лайонел Гілд, на підставі того, що «представник» Британії у Гаазі має «бути і сприйматися як бездоганний британець, а Лаутерпахт не може тут зарадити тому, що він не задовольняє цього критерію ні за місцем народження, ні за ім’ям, ні за освітою»{143}).

Макнейр змалював свого протеже як людину з «темпераментом, позбавленим жодного сліду політичного агітатора», але з «пристрасним прагненням справедливості»{144} і «полегшення страждань». Макнейр вважав, що події, які йому довелося пережити у Лембергу і Відні з 1914 по 1922 роки, підштовхнули його до захисту прав людини як до справи «життєво необхідної». Окремі особи повинні «володіти міжнародними правами». Тоді це була інноваційна і революційна ідея, і у багатьох колах залишається такою досі.