Українське письменство

Крім докладного оповідання про хворобу Франка, в статті М. Мочульського звертають увагу ще такі епізоди: зірвання зв’язків з редакцією «Kurjer Lwowski» (дуже характеристичні подробиці на доповнення до оповідання С. Віника, додаток до «Вістей», 1926 р.), ювілейне свято Франкове р. 1898-го, участь Франка в «Літературно-науковому віснику», повість «Перехресні стежки» (М. Мочульський подає звістку, що в постаті адвоката Є. Рафаловича відбився трохи др. Є. Олесницький, приятель Франка, блискучий промовець і один із найвидатніших політичних діячів Галичини), взаємовідносини Павлика і Франка, матеріали до творчої історії «Мойсея» і т. ін.

Третя із поіменованих вище публікацій, «Листування І. Франка і М. Драгоманова», є найменший здобуток для нефахового нашого читача. І то, власне, не сама по собі, а з причини непопулярного способу опублікування. Листи Драгоманова до Франка, як ми бачили, уже були видані р. 1906—1908-го. Листи Франка до Драгоманова з’являються вперше. В новому виданні ми бачимо співрозмовників, дістаємо змогу простежити взаємне їх становище. Перша дата листовних зносин з 1881 р. переходить на рік 1877-й, а перший драгомановський лист у виданні 1906—08 р. (1881 р., не датований) іде тут під № 18. З загальної кількості 347 №№ Франкові належить половина. Український читач вперше має змогу читати листи друзів-сперечальників (збірку 1906—1908 нелегко дістати навіть у Києві з його хорошими бібліотеками) і на власні очі перевірити, якою мірою мають рацію загально стрівані твердження про вплив старшого із кореспондентів на молодшого. Що нового дає листування для біографічного вивчення Драгоманова та Франка, як малює воно громадські відносини тих часів — це питання, якого в рамках короткого огляду не вичерпати. Як живі встають із цієї ділової, закиданої науковими довідками та проектами видань розмови постаті Драгоманова і Франка, такі одмінні одна від одної. Можна простежити, як виростає Франко, як його уваги стають все глибші, характеристики — стисліші, як часом ущипливий тон Драгоманова переходить в добродушно-гірку іронію над собою і своїм становищем, а в сухувату його фразу вступає певна ніжність до Франка. Драгоманов розважає його в утрачених надіях на кафедру. Огоновський поспішився вмерти, не давши Франкові змоги закріпитися на доцентурі. В нових обставинах — «Вам на його офіціальній кафедрі не сидіти. Хіба вже я, як буде в Росії конституція при Николаї II, і я буду в Києві куратором, то покличу вас на кафедру в Київ».