Українське письменство

До цього треба додати: крім репрезентативності, у Старицького було багато інтересу до своїх літературних нащадків. Він радів їх успіхам, перекладав їх по-російськи для інформативних статей у столичні журнали, декламував їх твори на літературних вечірках. Він зумів стати патроном молодого літературного кола. У своїх спогадах про Л. Українку Л. Старицька-Черняхівська розповідає про той гурт і про ставлення Михайла Старицького до нього. Коли вийшли з друку (за кордоном) перші книжки поезій Л. Українки (переклад «Книги пісень» Гайне і «На крилах пісень»), він прийняв їх, як один із перших доказів небезплідності власної роботи. «Пам’ятаю як зараз той день, коли Леся, молодесенька на той час дівчина, тоненька й висока, прийшла до нас з цими двома книжечками. Це було спільне свято. Батько мій наклав на носа пенсне, взяв розрізалку, ласкаво погладив сіро-блакитний томик… і почав обережно розрізувати листи. Ми всі, разом з молодим автором, посідали навколо. Перечитано було всі вірші Лесині, деякі по кілька разів. Тато був у захваті… Одначе справа не кінчилася тільки хвалою. Зараз починалася і пильна критика, але критика дружня, котра бачить хиби твору і, бачачи їх, завдається метою не принизити або висміяти автора, а звертає на них його увагу, щоб він сам зрозумів і завважив їх. Ця критика панувала в нашому колі: старші й молодші автори завжди читали свої твори товаришам і радились з ними»[224]. З цим сходиться і посвідчення О. Пчілки в її некрологові Старицького: «В 1890-е годы вообще определились наши литературные потомки: в Киеве подобрался кружок молодых писателей украинских… Устраивались маленькие литературные собрания, на которых молодые авторы читали свои произведения — переводы и оригинальные опыты. М. П. Старицкий, О. Я. Конисский, я и некоторые другие представители старого поколения бывали также на этих чтениях. М. П. Старицкий просто увлекался сочинениями молодых авторов. Вообще следует отметить — что это чувство вражды к могущему превзойти тебя товарищу, эта, как называют французы, jalousie de métier… было совершенно чуждо М. П. Старицкому. Поэтому легко представить себе, что и к появившемуся кружку наших молодых писателей М. П. отнесся с большим вниманием и любовью. Он восторгался их стихами, пропагандировал их, читал другим, как бы хвалясь ими, у себя и на вечеринках: одним словом, был по отношению к начинающим писателям-преемникам искренним другом»[225].