Українське письменство

Таким вразливим та чутким був Квітка не тільки в особистій своїй справі, а й у всьому, що торкалося української літератури. Критикувати українські твори, значило для нього кепкувати. Коли в «Маяку» з’явилася рецензія з приводу «Снопа» з випадами на адресу «Переяславської ночі» молодого Костомарова (авторові закидали грубість мови, що порушує висоту трагічного стилю), Квітка послав до редакції статтю, де доводив: «Рано и очень рано приниматься критиковать малороссийскую литературу. Еще надобно подождать, восстанет ли она, дойдет ли она до прежней силы… А до того вожделенного времени будем с благодарностью читать, что и как написанное дарят нам земляки, а на так называемые рецензии, или выходки, или остроты в толстых русских журналах не станем обращать внимания. Занимались бы своим, а до других им дела нет. Нет никого из них, кто бы понял заключение «Салдатського патрета». Для них и против них было написано; приходится переложить для большей им ясности по-русски».

Квітка подає руку молодому поколінню тогочасного українського письменства. Він стає в пригоді Корсунові, заступається за Костомарова, солідаризується з Сементовським. Він намічає в листі до Михайла Максимовича спільну для всіх українських літератів лінію — «пристыдить и заставить умолкнуть людей, с чудным понятием гласно проповедующих, что не должно на том языке писать, на коем 10 миллионов людей говорят, который имеет свою силу, свои красоты, неудобоизъяснимые на другом, свои обороты, юмор, иронию и все как будто у порядочного языка». Він боронить гідність української мови, її придатність до високого стилю, її колишнє багатство і славу: «Господарювала наша мова по всій нашій… Росії! З церковного слова розмовляли люди між собою, писали і грамоти, і усе, що треба було списувати, та як — то через школи, то через бесіду — навчили москалів письма, так вони і переварнякали нашу мову, и возродился чистый, плавный, богатый, изящный русский язык. А скільки в нім нашого, прирожденного?.. Та й мовчи! Ще й не смій по-старинному писати! Не смій передавати будущим людям нічого доброго, що було і як було в старовину!» Відродження української мови — є відродження многовікової культурної традиції, відродження старорущини, сказав би Куліш, якого Квітка немовби попереджає темпераментними словами про колишнє нашої мови господарювання.