Любомир Гузар. Хочу бути Людиною
- Автор: Щоткіна Катерина
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-883-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною». Краткое содержание книги:
Зв’язок саме через «католицьку пуповину» особливо турбував Москву, адже вся православна ідентичність «московського» зразка створена на категоричному протиставленні католицизму, так само як російська ідентичність донині будується на категоричному протиставленні Заходу. «Захід» і «католицизм» у духовно-ідеологічному вимірі для Росії фактично синоніми. До речі, невипадково першими, кого Москва звинуватила у «розпалюванні» Революції гідності, стали уніати, ці одвічні європейські конкуренти «русского мира» в Україні. Звинувачення було, швидше за все, рефлекторним — там, де поряд із українськими прапорами майорів прапор Євросоюзу, Москві та москвофілам на думку відразу спадали саме уніати.
Постать владики Любомира виявилася серйозною противагою українським «євроскептикам» — як «хуторянського», так і промосковського зразка. Гузар не просто втілював для Києва наочний і відчутний зв’язок із західною традицією. Виявлений саме в його особі, цей зв’язок видавався дуже привабливим, особливо на тлі досить убогого українського політикуму. Блаженніший був прикладом — яким може бути українець, сформований в умовах вільного світу. Представники діаспорної УГКЦ принесли з собою (і в собі) західну культуру і цінності, «перекладені українською» — засвоєні, адаптовані, пропущені через нашу ментальність та органічно поєднані з українською традицією. Вони на власному прикладі показали, що між українською свідомістю і європейськими цінностями немає жодних протиріч.
Поява на великій політичній сцені Любомира Гузара відкривала для Києва новий кут зору на власні геополітичні перспективи. Блаженніший ніколи не ставив під сумнів приналежність України до Європи. На його погляд, сам факт прийняття християнства робив київську землю частиною християнської цивілізації, яка, до речі, на той час ще не була розділена на «православну» і «католицьку». Відповідно, європейський вибір ніколи не був для України й українців ані екзотикою, ані культурною чи геополітичною альтернативою — Європа належить нам за правом, і ніхто не позбавить нас цього.
«Мені не подобається, що в ЗМІ часто пишуть „Європа й Україна“. Українці — європейці. Україна була Європою від самих початків. Про це свідчить історія. Українців насильно намагались відірвати від Європи. Так само насильно намагались відірвати від Бога. Це відбувалося майже паралельно. Тому, переживаючи сьогодні труднощі, мусимо боротися за те, щоби згадані європейські цінності стали для нас програмою щоденного життя», — вважає Блаженніший.
У Києві Гузар був утіленням цієї єдності — України та Європи. Точніше, він утілював собою європейську Україну з усім найкращим, найромантичнішим, що ми зазвичай вкладаємо у слово «європейський»: високою культурою, доброю освітою і, головне, духом свободи.
Потрапивши до Києва, на килимові доріжки всіляких відомств, у добре обставлені кабінети, на шпальти та в ефіри жадібних до всього нового й оригінального ЗМІ, Любомир Гузар повною мірою, із перших кроків і слів дав можливість українцям побачити й усвідомити, що все може бути інакше. Можна думати інакше, бачити інакше і, нарешті, інакше жити. Його перший приїзд до Києва був, швидше, періодом вражень, ніж періодом звершень, але ці враження відіграли важливу роль. Блаженніший долучив нову, нечувану досі ноту в наше уявлення про світ і наше місце в ньому. На тлі тогочасного невиразного сіро-піджачного політичного бомонду він постав яскравим птахом. Його поведінка, манера триматися мали магічний вплив на будь-яку аудиторію: у всій його зовнішності читалася цілковита безстрашність. Із цією відвагою — неодмінною якістю вільної людини — хотілося асоціюватися й солідаризуватися. В особі Гузара багато з нас чи не вперше в житті побачили, що означає вираз «вільна людина», що свобода — не просто «якість» або «даність», вона має видимий, фізичний прояв і втілення у дії, вчинку, виборі, у самій поставі та виразі обличчя. І найдивнішим, мабуть, для нас стало те, що ми побачили це на прикладі людини, що представляла церкву.
Перша зустріч Гузара із Києвом була недовгою. Уже в жовтні 1996 року він був змушений повернутися до Львова, щоб прийняти управління церквою в ролі єпископа-помічника кардинала Любачівського, на той час важко хворого. Але ця коротка «київська виправа» не минулася намарно. Українці побачили Гузара й відчули захват. Нікого іншого на місці наступного глави УГКЦ уявити вже було неможливо. А сам Гузар усвідомив подальшу свою мету. Невдовзі він повернеться на береги Дніпра — уже патріархом Української греко-католицької церкви.