Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Ага, сучі діти, по гідних цінах!
Голос звучав приглушено, і не належав жодному із гномів, які сиділи біля вогнища. Фалмін одразу вскочив, вихопив меча із піхов і відійшов від дерева. Гноми сиділи на місці, як ні в чому не бувало пригублюючи питво.
— Хто це?
На своє запитання Фалмін відповідь отримав не одразу. Через декілька секунд, які здавалися вічністю, у дереві магічним чином відчинилося невеличке віконичко, в яке визирнуло просте гном'яче обличчя.
— Гібді, Гріваре, ви? — запитав дуже хрипкий голос.
— Ми, Вільді. Давай відчиняй, досить уже підслуховувати, — усміхнувся Гібді, показуючи рукою Фалміну, аби той присів і опустив зброю. — Давай швидше, а то наш товариш нервує.
У дереві, як і в тому, де Грівар гнав свій товар, відчинилися дверцята й на світло вогню вийшов гном. Обличчя було засіяне шрамами та порізами, а біля лівого ока світилося біле татуювання. На ньому була міцна гном'яча кольчуга, а на спині висів штурмовий арбалет. У Фалміна склалося враження, що гномів по обличчю розрізнити майже неможливо, принаймні присутні коротуни були дуже схожі між собою.
— Хо! — закричав, прорізавши тишу ночі Вільді. — Пса матір, які гноми та без охорони!
Коротуни по черзі обійнялися, потиснули руки один одному. Їх сміх свідчив про те, що вони дуже добре знали один одного, але Фалміна це не дуже втішило. Він, м'яко кажучи, не любив таких сюрпризів.
— Фалміне, познайомся, це мій партнер по торгівлі — Вільдіральд Ренн, або просто — Вільді.
— До ваших послуг, — гном зробив ввічливий уклін. — Найкраща трава…кхм…горілка в найближчій місцевості, точніше, від Соснового яру до річки Брао.
Фалмін, знизивши плечима й згадавши свою обіцянку нічому не дивуватися, сховав меча та спокійно потиснув величезну ручищу гнома.
— Сідай, просимо до нашої компанії. Ти не проти? — запитав Грівар, ніяково дивлячись то на Вільді, то на чаклуна. Фалмін на його полегшення не заперечував.
Всілися на землю, Гібді розлив кожному по чарці горілки. Поки Фалмін пригубив одну, гноми наливали собі вже втретє.
— Ну, як житіє, Вільді?
— Ніяк, Гріваре. Піду наступної зими до Кагака й хлопців заберу із собою.
— А що, товар не йде?
— Йде, але як знаєш, Сірий Ворон із Норенгарда має зуб на Тальгрієн, тому, думаю, невдовзі буде сутичка, якщо не війна.
— Ні біса подібного! — заперечив рішуче Гібді. — Сигізмунд отримав наполовину розвалену країну від свого батечки, а там роботи непочатий край, немає коли воювати! Чув я про те повстання, що нинішній король проти батька Янагаля розпочав. Ох і крові тоді пролилося, мати моя мати! Але Сигізмунд швиденько все виправить. Він уже добрячих порадників підібрав, серед яких Ріхард Кластер, Сільван Верлей і Гільхард Абдерханмер. Усі вони стріляні горобці у політиці, неодноразово витягували королівство із дупи, до якої те частенько потрапляло.
— Ага, а чули про те, скільки люду зараз тікає в той Норенгард? — вклинився товстощокий Гільом, відставивши подалі свою чарку. — Сигізмунд, себто, Сірий Ворон, усіляко братається з народом і дає по сраці знаті, яка при колишньому королі розгулялася та стала схожою на зграю собак. Але нічого, Сигізмунд наведе порядок. Говорили мені, що такого правителя Благандія ще не бачила.
— Не те що Янагаль, — буркнув Іллі, передаючи пляшку далі по колу, — Цей шаленець половину королівства розпродав знаті, а із столиці зробив свинячу яму, де лише хвойди і лайдаки. Тьфу!
— Столиця кожного другого королівства повна хвойд і лайдаків, — сказав Бортуг, коли до нього дійшла пляшка. — У мене кум сам із Веленбура, так він каже, що рогійці взагалі у свинарниках та корівниках живуть!
— Тому що там село на селі, та і пасовиськ у них багато, аби ту худобу там випасати. А на тому вони добру копійку вернуть! — зауважив Грівар, невідомо звідки діставши ще одну пляшку, яка швидко пішла на нове коло. — Однак той же Норенгард тим відрізняється від інших, що як і Карстад, має військо відмінне. Ох, чув я одного разу, як у битві при Фалькенбруке генерал Даалах із воєводою Нернехом розбили самими лише передовими загонами армію вадрійців. Страшне тоді робилося!
Гноми, наче науковці, які затверджували нову теорію, резонно кивали, не встигали лише закусувати та пити, як надходила нова пляшка, яка розв'язувала язики і підштовхувала до різних тем.
— Це все чудово, однак є питання, — голос Фалміна обірвав гномів на півслові саме тоді, коли вони енергійно почали сперечатися стосовно довжини людського члена, — Здається мені, що ми не випадково зустрілися тут саме з Вільді. Якщо я не маю рацію, поправте мене.