Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
• Обрядові (священні): присутні у багатьох суспільствах Північної та Центральної Америки. Їхнє становище і заняття визначаються застосуванням іронії, пародії, трансгресії. Вони вводять фарс у сакральні спектаклі, в яких найсуворіший ритуал може співіснувати з насмішкою.
• Дворові блазні: вже були відомі у стародавній Персії, Єгипті, Греції, Римі, разом з іншою челяддю вони винаймалися в дім владних і заможних людей, щоб «смішити» їх під час трапези; за Середньовіччя їх можна бачити побіч баронів, а в церкві — поруч з абатами та єпископами.
• Придворні блазні, або дурні: вони з’являються пізніше в оточенні князів і королів, де вони змінюють своє амплуа, посідаючи певне місце всередині політичної інституції. Лише в XIV столітті роль дурня стане особливою посадою. «Дурень і державець, — зауважує Ж. Баландьє, — виражають владу в подвійному сенсі — як сила й насмішка, удача й невдача; вони утворюють драматичну пару. [...] Влада має привілей говорити геть усе й учиняти геть усе в дусі грубих фацетій і фарсів».
• Народні блазні постають в іншій подобі, хоча відповідні функції можуть і збігатися. До того ж вони стають «акторами».
б) Майданчик, сцена, екран (великий і маленький) показують якраз цих персонажів, що підривають усю соціальну логіку, суперечачи умовностям і загальній моралі, викривають приховане за допомогою перебільшення і фарсу.
— Клоуни (персонажі англійського фарсу, потім коміки цирку), бурлескні комедіанти (театру/кіно, нащадки народних буфонів), артисти мюзик-холів, а також оповідачі анекдотів.
с) Не забуваймо карикатуристів, художників-гумористів, письменників і сатириків.
6. Отримувачі, тобто ті, хто сміється. — Їхній сміх, як і будь-яка емоційна міміка обличчя, підлягає певним правилам вираження, кодованого групою і для групи. Наприклад, сміх буде приписаний, дозволений або заборонений залежно від суб’єктів (їхнього віку, статі, соціального статусу), соціокультурного контексту, смішного предмета повідомлення, намірів і самого передавача (згідно з віком, статтю, соціальним статусом).
Соціальний контроль за вираженням сміху, підкріплений системою уявлень і цінностей, зрештою, став «конвенційним» і відокремився від афекту задоволення, щоб набути нових функцій і значень. Згадаємо, зокрема, сміх ввічливості, зніяковіння, зваби. Техніка сміху залежить водночас від культурних правил, які визначаються кожною соціальною групою і фенотипними, лицевими, вокальними характеристиками. Вона слугує вираженню радості та елементарних задоволень, а також пропонує цілий набір «сміхової» міміки з різними функціями й значеннями, які діють у певному культурному контексті й практикуються членами цього суспільства. Отже, вона бере участь у культурному кодуванні загального сміху, який потім породжує «соціалізований» сміх.
Соціальні функції сміху мають бути прояснені з урахуванням інших термінів системи, до якої він належить. Назвемо деякі з них:
— вираження індивідуальної радості та психічної безпеки, породженої соціальною згуртованістю групи;
— символічне схвалення девіантних та ексцентричних форм поведінки, що утворює дуже ефективний спосіб соціального контролю за моральними правилами;
— спосіб уникання негативних санкцій і покарання шляхом приборкання агресивності інших;
— інструмент ввічливості;
— інструмент захисту проти тривоги;
— інструмент соціального виключення;
— інструмент зваблення й афективного пошуку партнера.
7. Смішні теми й техніки
А. Вочевидь комічне творення, в основі якого лежить складна система уявлень, вірувань і цінностей, також кодується, підлягає приписам і заборонам. Це кодування є спільним для передавачів і отримувачів. Заборони можуть стосуватися померлих, предків, хвороб, нещасть (пов’язаних із культурним контекстом), а приписи націлені на чужинців, девіантних осіб, мову. До того ж, попри широку варіативність цих об’єктів, цілком можливо визначити інваріантні теми сміхового повідомлення.
Справді, сміхове повідомлення завжди заторкує людину в її діях, результатах діяльності, характері; суспільство з його порядками, ієрархії, інституції, правила, цінності, логіку функціонування; сфери не-людського — чи то предмети, чи «олюднених» тварин. Деякі сміхові об’єкти вже давно стали інваріантними:
• чужинець або чужинці для групи сміхунів;
• девіантні або ексцентричні особи всередині групи;
• політична влада, соціальний лад і всіляка наявна сила, інституція;
• сексуальність;