Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
• мова.
Б. Ці сміхові об’єкти перетворюються на іграшки грайливих і сміхових трансформацій — через застосування численних прийомів, «запозичених», зокрема, в риторичних фігурах стилю, серед яких можемо назвати: гіперболу (перебільшення), літоту (применшення), метафору, метонімію, повторення, інверсію, іронію.
Також застосовуються деякі контрастні ефекти, як-от бурлеск, пародія, мова сексуальності (що може доволі сильно знецінювати). Ця гра трансформацій об’єкта або практики насмішки приводить водночас до когнітивних ефектів, як-от здивування, нонсенсу, невідповідності, а також до чіткої символічної девальвації або агресії, як і до соціальної дезадаптації. Так люди можуть бути «механізовані», «оречевлені», тварини або предмети — «гуманізовані», дорослі — інфантилізовані, діти — перетворені на дорослих, чоловіки та жінки можуть міняти стать унаслідок інверсії. Переміна онтологічної чи соціальної категорії з великою ймовірністю породжує смішне, а отже, сміх.
8. Функції сміхової комунікації. — Дослідники приписують соціальній комунікації п’ять функцій, з якими пов’язується певний тип гумору. Справді, ми можемо виділити три психічні функції:
— перша націлена на символічну сатисфакцію садистичних потягів шляхом явного заниження об’єкта, що супроводжується виявом нарцисичного тріумфу (агресивний гумор);
— друга націлена на символічну сатисфакцію ексгібіціоністських і/або вуайєристських потягів шляхом вербальної мови і/або візуальної репрезентації непристойного гумору;
— третя функція захисна щодо анксіогенних (що породжують тривогу) екзистенційних тем і фактів (чорний гумор і самовисміювання);
— по-четверте, нам відома інтелектуальна функція, що викликає задоволення від порушення правил раціональної логіки, словесних ігор і абсурду;
— нарешті, виділимо соціальні функції:
• виключення чужинця або чужинців для групи із супровідним посиленням «соціального нарцисизму»;
• виключення девіантної особи, що супроводжується підтримкою та посиленням правил і конвенцій, які захищають соціальний лад;
• соціальна та політична критика;
• здобуття престижу.
Зі свого боку, ми завершимо цей виклад поняттям «психічний гомеостаз суспільства». Справді, смішне та сміх можуть слугувати інструментами, що забезпечують «психічний гомеостаз» групи. Будь-яке суспільство, шукаючи ментальної рівноваги шляхом сатисфакції потягів (прямих і символічних), об’єктів більш-менш сильного притлумлення, володіє для цього, з-поміж інших засобів, інституціоналізованою системою смішне/сміх, системою принципово ігрового та трансгресивного характеру, вдаючись до мови дитинства і забезпечуючи психоекономічне отримання задоволення, що виражається через сміх.
Так, смішне і сміх виявляються поліморфними, поліфункціональними й полісемічними. Їхній зв’язок із грою і трансгресією очевидний. Ерік Блондель писав: «Сміх і гра споріднені із задоволенням, призупинкою реальності, порушенням норм і заміщенням новими правилами, свободою та дитинством чи поверненням до дитинства. Сміх народжується з переривання, розриву в серйозному й розміреному соціальному часі»[59].
Висновок
Отже, розглянувши у цій розвідці потрійне кодування сміху (біологічне, психічне і соціокультурне), у нас сформувалося нове розуміння сміху. Те, що ми від самого початку дистанціювалися від профанного та науково-редукціоністського підходів, цілковито виправдалося. Уявлення про людську специфіку, про лицеве вираження радості, що вказує на добре здоров’я, як і про автоматизм здійснення сміху, відтепер застаріли й недостатні.
Залежачи від доволі складного процесу творення, сміх виявляється породженням багатовимірної історії (філогенетичної, онтогенетичної, культурної та індивідуальної), в якій на структурному рівні сформувався зв’язок сміху з грою.
Належачи до системи сміхової комунікації, ігрового регістру, як у своїй структурі, так і функціях та значеннях, сміх вочевидь зберігає архаїчний зв’язок з грою, в якій бере участь його «мімічний партнер». Ідеться про властиву людині ігрову міміку, що сигналізує про відхід від серйозної та обмежувальної реальності заради третьої сфери — ілюзії та «свободи».
Сміх також виражає комплексне задоволення залежно від обставин; задоволення від самовладдя і нарцисичного тріумфу, що вкорінене в болісному досвіді; задоволення від символічної сатисфакції часткових, садистичних і вуайєристських, потягів; задоволення від трансгресії й зваби Над-Я.
59
É. Blondel, Le risible et le dérisoire, Paris, PUF, 1988.