Риб’яча кров

— А Гонзик із вами не їде?

— Гонза їде на мотоциклі аж кудись до Блатної, здається, там дискотека.

Я затнулася, чи не сказала забагато, але брат у батьків уже нічого не питав.

— Вам постійно самі веселощі, — почала знову мама.

— Мамо, ти говориш, як наша бабуся. А могла б спокійно поїхати зі мною!

Вона ствердно махнула рукою, а я ще на хвильку зникла у ванній.

У червону шкоду-МБ тата Хозе нас улізло п’ятеро. Анна сиділа спереду, позаду — Оліна, я, Петра ми забрали по дорозі за пару кілометрів. Він чекав перед великими воротами до двору, хата під номером 11 край села. Із нас трьох тільки Оліна мала хлопця з іншого села. У нього з усієї компанії було найдовше волосся, після повернення з армії воно вже встигло відрости. Кучері темно-каштанового кольору спадали йому на плечі. Хозе натиснув на газ, і наш шлях районними дорогами тривав.

— Зденєк сюди б іще спокійно помістився, — засміявся Петр і трохи нахилився, аби мене бачити, — ліг би нам на коліна. Він важить п’ятдесят кілограмів разом із одягом.

— Він каже, що від цього гамору в нього боліла б голова.

— Він має на увазі музику? — поглянула на мене Оліна.

— Це був би для нього занадто міцний горішок, — хитнула головою я.

— Для Зденєка все життя — занадто міцний горішок, — озвався від керма Хозе.

— А чим він зараз займається? — хотів знати Петр.

— Працює ремонтником біля лісу, — відповів замість мене Хозе.

— Я маю на увазі просто зараз, сьогодні.

— Мабуть, пішов до річки, — сказала я.

— А що там?

Я стенула плечима.

— Сидітиме й дивитиметься, як тече вода.

Зальчик сільської пивниці був маленький, столи навколо зіставлено тісно один біля одного, і, коли танцювали вальс чи польку, пари на поворотах у кутках зачіпали спинки стільців. Гурт був досить непоганий, грали три на три. Після класики — завжди щось сучасне, найчастіше пісні «Олімпіка» чи «Катапульта»[13], а часом навіть щось схоже на рок-н-рол.

У Петра на новій джинсовій куртці були нашивки з назвами рок-гуртів «Kiss» і «Black Sabath», Оліна їх туди сама пришила.

— Гарні гурти, — похвалила я прикраси.

Я сиділа поруч із хлопцем, який зустрічався з Оліною, і думала про те, як із ним приємно розмовляти, навколо шуміла танцювальна музика, я пила вино, і мені в голові промайнуло, що все те, що наш тато послідовно забороняє, насправді просто чудове.

— Оліна казала, що в тебе є друкарська машинка…

— Звісно, — хитнула я.

— Ми дещо готуємо зі старим Тушлом від нашого села, — Петр підсунув до мене стілець від кута столу. — Ти ж знаєш Тушла, правда? Він пише загальну хроніку.

— Оліна мені про нього розповідала, — кивнула я.

— Стає все гірше, знаєш, хати в деяких селах уже зносять. Через нову дорогу, яка вестиме до станції.