Риб’яча кров
- Автор: Гаичек Иржи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КОМОРА
- ISBN: 978-617-7286-18-8
- Переводчик: Ирина Забияка
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Риб’яча кров». Краткое содержание книги:
Дитячі згадки відтворюють історію, типову для сільських районів Чехословаччини у 80-х роках минулого століття: її родина і село — серед багатьох зруйнованих швидким поступом соціальних змін та індустріалізації. Ті крихітні світи зникли майже непомітно, але багатьом їхнім вихідцям не дає спокою відлуння старих історій, аж поки їх не докажуть до кінця.
Шановний товаришу президенте!
Я надрукувала звертання й поглянула на трьох чоловіків навколо мене. Вони стояли нерухомо, якось так урочисто й зосереджено слідкували за моїми пальцями, що стрибали по світлих клавішах. Пан Тушл заговорив голосніше, аби заглушити стукіт машинки, а я писала, доки аркуш не було заповнено на дві третини. Вони вигадали ще останні формулювання й підпис. Коли все було готово, я витягнула аркуші з машинки й віддала їм оригінал і копію. Якийсь час вони стояли й обережно передавали один одному лист, а потім всі троє вирішували, чи пишеться президент через С або через З.
Пан Тушл налив нам черпаком чаю з великої смальтової каструлі, що стояла на плиті. Ми сиділи навколо столу, я обіймала долонями порцелянову чашку, дивилася на обох сусідів і на Петра, який сидів праворуч від мене. Наші лікті часом дотикалися. Ми говорили про приблизні ціни на будинки. У теках на шнурочках пан Тушл мав якісь документи. Він узяв до рук один лист і на столі розгладив папір рукою.
— Поки ми досягли того, — сказав він серйозним голосом, — що вони підвищили вартість нерухомості на тридцять п’ять процентів.
— Але це все ще замало! — вдарив кулаком об стіл старший сусід.
— Основне — змінити саму методику оцінки, — втрутився в розмову Петр, — вона ж безглузда.
— І злодійська, — додав пан Бертак, його рука на столі була все ще стиснена в кулак.
У кухні пана Тушла було прибрано, на умивальнику складений рушничок, на стіні цокав годинник, такий самий, як у бабусі в хаті дядька Венци біля ріки, великий циферблат і маятник.
— Ви бачили, куди вони дівають ґрунт з-під будівництва? — запитав пан Тушл.
— Так, я чув, що його вивозять кудись аж до Горні Стропніце чи якось так, — сказав Бертак.
— До дідька! Цю землю використовують для насипів.
— Зажди, але ж це орна земля.
— Йозефе, — поглянув пан Тушл на сусіда, намагаючись його переконати. — Учора я сам сів у автівку й поїхав просто за однією з вантажівок. Перед Будєйовіце будують переїзд над коліями в напрямку Воднян. Там ці вантажівки й викидають наш ґрунт. Родюча орна земля, яку місцеві люди бережуть і плекають п’ятсот років…
Раптом від цього старого пана я відчула колосальну енергію. Щось, що мене здивувало і чого б я про нього ніколи не сказала. Його очі блищали, а руки ніколи не залишалися в спокої. Пан Тушл зав’язав обидві мотузки в теці на бантик і пішов проводжати сусіда. Я поглянула на Петра. Під чорним светром здіймалися його плечі, спершись на лікті, він дивився в порожню чашку й супився.
— Яка методика має змінитися?
— Підрахунку вартості хат, — сказав Петр. — Тобі знесуть дім, а ти отримаєш за це смішні гроші. Ви вже знаєте, скільки отримаєте за хату?
Я покрутила головою.
— То запитай у тата. Це стосується всіх сіл, і вас теж. Залежить від віку хати, це називається часова вартість. За кожен рік із передбачуваної ціни знімають один відсоток. Я собі порахував. Хата, побудована в 1882 році, на їхню думку, уже не має жодної вартості.
Сонце вже заглядало просто у вікно, освітило всю кімнату й проявило пил, що літав над столом і перед пожовклими фіранками. Пан Тушл — удівець, довгі роки пише районну хроніку, ось про що я дізналася ще. Він упевнено потиснув руку, коли ми прощалися. Перш ніж я сіла в автівку, я ще раз озирнулася на фасад його хати.
Петр тією ж дорогою відвіз мене додому. Почався невеликий дощ, переднє скло було вкрито ланцюжками крапель. Мені здавалося, що це було декілька секунд тому — я стояла перед плитою в кухні й хотіла кудись зникнути. Коли Петр висадить мене на площі й піде будити Оліну, яка завжди після танців спить по півдня, мені ця швидка поїздка здаватиметься нереальною.
— Нічого ж собі, ми писали листа Гусакові…
Петр на мене поглянув, засміявся й вдарив обома руками об кермо. Хмари почали розходитися, сонячне світло вдарило в мої невиспані очі.
Щойно я приїхала зі школи й дійшла від автобуса додому, то помітила по мамі, що щось сталося. Я вдивлялася в її стурбовані очі й чоло, доки вона несла мені тарілку з супом. Я сиділа в кухні біля столу, і раптом наді мною став тато і почав махати перед моїми очима якимись паперами. Я відразу впізнала нашу петицію.
— Що ти тут, заради Бога, організовуєш? — почав він.
У мені щось здригнулося, але я продовжувала їсти.
— Це петиція.
— Що це ви придумали?
— Ти її підписав?
— Чому я маю це підписувати?