Риб’яча кров

— Ходімо, вона не при собі. А цей сморід не можна витерпіти, — зашепотіла Оліна.

У наступних мешканців ми мали більший успіх. Два підписи. Третій поверх ми подужали також у темряві. Наші кроки сходами відлунювали й унизу, я зупинилася на першому поверсі перед дверима Швабалів, а Оліна пішла далі до виходу. Гомін зсередини не вщухав.

— Почекай, Оліно.

— Я вже йду.

— Боже, зажди! — я схопила її за руку, аж вона закрутилася на місці й ледь не впала.

Раптом ізсередини на двері впало кілька сильних ударів. «Ніби в них б’ють милицями», — подумала я.

— Ти вже приліз додому, шльондро?!

Арана кричала на Шваба щоразу, коли він повертався з пивниці напідпитку. Ми обидві залишилися стояти, ніби прирослі до підлоги.

— Узагалі сюди не приходь, якщо йдеш від тої дівки…

Раптом дзенькнула ручка й зі світла кімнати вилетіла пляшка, пролетіла повз мою голову, ударилася в стіну й розлетілася внизу на друзки. Я відскочила ліворуч, і двері відчинилися навстіж. Я зайшла в нішу за картатою ширмою, наскочивши при цьому на металеве відро, яке задзеленчало, а з-під завіси в коридорі щось випало. «Швабра», — зрозуміла я. Дерево впало на кам’яну підлогу, і в цей же час у коридорі пролунав голосний вереск. Я впізнала Оліну. Я визирнула туди й перше, що побачила, — блискавична Олінина втеча коридором до виходу, а друге — це приблизно півметровий гладкий шмат дерева, із одного боку якого було натягнуто стоптаний жіночий мокасин чорного кольору. Це була нога! Вона лежала посеред коридору, в який падало світло з прочинених дверей квартири. Я вилетіла з арки й побігла за Оліною, лише на мить я побачила знайому довгу спідницю й два костури, а з дверей, ніби з гідранту, валив шквал найогидніших лайок. Я вибігла з барака й зупинилася на самій площі, під липами. Я втишувала дихання й озиралася за Оліною. Площу було ніби вилизано, її освітлювали дві лампи, біля костелу стояв припаркований синій автобус із вимкненим світлом. Мені спало на думку подивитися навпроти на зупинці. У дерев’яній будці сиділа Оліна й трусилася всім тілом. Я сіла біля неї, і якийсь час ми отак одна біля одної й видихали цей шалений біг.