Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Панове! — заговорив Жміре. — Ясно, що Дуда замішаний у тому, що тут відбувається. Але повсякчас у готелі він не перебуває. Ми перевірили працівників, які підходять йому за віком і з упевненістю повідомляємо, що жоден з них не перебуває під підозрою. Проте, він якимось чином пов’язаний з готелем. Тому ви мені, пане Бонетті, скажіть: хто, окрім працівників, занадто часто тут з’являється?
— Хм... приходить багато хто... — Бонетті намагався пригадати. — Деякі лише на каву. Це здебільшого люди похилого віку. Між іншим, є доволі багато таких, хто з’являється тут з інших причин. Це отець Лука Грмоя, тутешній священик. У готелі є маленька капличка, де він часом служить месу для іноземців. Ще є численні майстри різноманітних спеціальностей. Знаєте, у готелі щось потребує заміни... ремонту...
— Можете нам їх не перелічувати. Ми не плануємо проводити перевірку, нам би це не дало результату. Тим паче, це призведе до того, що Дуда буде завжди напоготові. Потрібно обрати інший шлях: поводитися так, наче нічого не змінилося. Тут я подумав про вас двох.
— І що б це значило на практиці? Що граємо далі? — запитав Тюдор.
— Саме це. Розумієте, ви у своїй грі були дуже необережними... складали гроші у сейф на очах у портьє... стежили за тим, чи Ретель помітить гостя чи гість його побачить... ви голосно це обговорювали... Все це Дуда дізнавався із якогось джерела чи інакше отримував інформацію, проте саме завдяки вам у нього з’явилась ідея, як він зможе позбутися усіх п’ятьох свідків. Не думайте, що я вам докоряю чи вас у чомусь звинувачую. Навпаки. Ця ваша необережність тут і зараз нам може принести безцінну користь. Вам треба лише далі стежити за свідками так само... необережно та необдумано, як ви й робили досі. Але це було б прикриттям, маскою. Насправді у свідків буде ще й інша, непомітна, невидима охорона — ми. І, звичайно, наш повний захист. Від миті, коли їхатимуть сюди і до миті, коли повернуться додому, а за потреби й після того. Одне слово, треба Дуді влаштувати пастку і піймати його на гарячому.
— Я не впевнений, що це принесе якісь плоди. Адже Дуда до цього моменту ніколи не пробував вчинити замах тут, у нас на очах.
— Ви не зовсім мене зрозуміли, пане Тюдор. Звичайно, він не робитиме цього в готелі. Готель — це куліса, яка мусить створити ілюзію постійного, незмінного дійства. Це необхідно для того, аби спокусити його щось вчинити, коли гість вийде за межі готелю. А тут вже ми на нього чекатимемо.
— Цікава ж поліційна логіка! Дуда живе десь у місті, знає усіх і кожного, а не зможе впізнати поліціянтів, які сіли йому на хвоста!
Було видно, що Тюдорові постійні зауваження почали діяти на нерви Жміре, і він би з радістю на нього накинувся, але, як не дивно, він стримався і лише безпомічно стенув плечима, дивлячись на Дідовича.
— Ні, ні, пан Тюдор має знати ці речі, коли вже бере в цьому участь — примирливо сказав пан Дідович. — Поліціянти — охоронці свідків — не будуть місцевими. Тільки вам ми можемо це сказати.
— А звідки ви знаєте, що свідки погодяться виконувати роль приманки? Особливо, якщо вони вже дізналися про те, яка доля спіткала тих двох.
— Це питання залиште нам, — втрутився Дідович. — У будь-якому разі, нічого не робитиметься без їхньої згоди. Якщо вони погодяться, то добре, а якщо ні, то придумаємо щось інше.
— Є одна невелика проблема, — озвався Бонетті. — Наскільки я зрозумів, ми повинні поводитися так, як поводились досі. Це означає, що в цю нашу... назвімо її так, авантюру, потрібно залучити й Ретеля. Але він саме поїхав у відпустку.
— Це неважливо, хай так і буде. Він не настільки потрібний. Важлива загальна картина... Дуда має повірити, що гра триває. До того ж, ми ще не знаємо, чи хтось із решти свідків погодиться приїхати. Ми говоримо, що на цьому етапі є лише ймовірністю, можливою акцією... Отже, ми можемо покладатися на вас, панове?
— Що стосується мене, то я не заперечую... — обізвався Бонетті.
— А ви, пане Тюдор?
— Чесно кажучи, я не знаю, що б ми в такому випадку конкретно мусили зробити?
— Направду, нічого. Єдине, коли свідок прибуде... точніше, якщо прибуде... все мусить відбуватись за усталеним звичаєм: святкова зустріч, вітальні промови і, доки він буде тут, щоб ви і пан Бонетті — кожний окремо чи разом — час до часу прогулювались готельними приміщеннями і розмовляли з ним... але так, щоб усі вас бачили. Ви не мусите навіть перейматися, щоб за чимось стежити. Ми триматимемо все під пильним наглядом. Тож?